Батьки — вихідці з селянської сім'ї. Закінчив підготовче відділення університету в м. Пуатьє за спеціальністю «загальна математика». У 1943 році переїхав до Парижа, був близький до сюрреалістів (Андре Бретон, В. Браунер, Р. Юбак та ін.), але в 1947 році відходить від сюрреалізму. Читав філософську літературу, відвідував лекції з філософії в Сорбонні, готував диплом про Бодлера і К'єркегора, займався історією і теорією мистецтва.
У 1953 році в серії, яку у видавництві «Меркюр де Франс» заснувала Адрієнн Моньє, Бонфуа видав першу книгу віршів «Про рух і нерухомості Дуви», що принесла йому популярність і визнання.
Бонфуа створив оригінальний поетичний світ, центр якого, як і в його прозі, в численних есе про поезію та живопис, — проблема «присутності», або «наявності», у протиборстві з «образом». Бонфуа належать монографії про Ф. Гойю, Джакомо Леопарді, Шарля Бодлера, Артюра Рембо, Жана Міро, Андре Джакометті, Е. Чільїде, переклади з Вільяма Шекспіра, Франческо Петрарки, Джона Кітса, В. Б. Єйтса, Й. Сеферіса, П. Целана, Д. Леопарді, Ц. Норвіда. Після 1960 року він викладає в різних університетах Франції, Швейцарії, США.
У 1981 році обраний професором Колеж де Франс, де очолював кафедру порівняльної поетики (до 1993). Під його редакцією вийшов «Словник міфологій і релігій традиційних суспільств та стародавнього світу» (1981, 2 тт.; перевид. 1999).
Визнання
Бонфуа — лауреат премії критики (1971), премії Монтеня (1978), Великої поетичної премії Французької Академії (1981), Великої премії Співтовариства французьких письменників (1987), Гонкурівської премії за поезію (1987), Великої національної поетичної премії (1993), міжнародної премії Чіно дель Дука (1995), Премії Бальцана (1995), премії Грінцане Кавур (1997), премії Джакомо Леопарді (2000), премії Франца Кафки (2007), премії Хорста Бінек (2007) та ін.
.jpg)
