Дослідження інфліксимабу розпочалися після відкриття дослідницькою групою на чолі із грецьким біологом Георгом Коліасом ролі фактору некрозу пухлини у патогенезіревматоїдного артриту на трансгенних тваринних моделях.[6][7] Уперше інфліксимаб розроблений та досліджувався Юньмінь Лі та Яном Вільчеком із медичної школи Нью-Йоркського університету, пізніше дослідження нового препарату продовжила американська компанія «Centocor» (яка натепер є підрозділом «Janssen Biotech»).[8] Випуск препарату розпочала компанія «Janssen Biotech», пізніше також «Schering-Plough» у США, в Японії «Mitsubishi Tanabe Pharma», в Китаї «Xian Janssen».[9] У 1998 році інфліксимаб під торговою назвою «Ремикейд» зареєстрований FDA у США, у 1999 році зареєстрований у Європейському Союзі. Із 2001 року препарат допущений до використання в Україні.[2] Також у Європі, США, Індії та Японії зареєстровані біологічні аналоги інфліксимабу.[10][11][12]
Фармакологічні властивості
Інфліксимаб — синтетичний лікарський препарат, який є химерним IgG1 моноклональним антитілом (на 75 % складаються із людського білка, і на 25 % — із мишачого[13]) до фактору некрозу пухлини-альфа. Механізм дії препарату полягає у зв'язуванні інфліксимабу як із розчинними, так і з мембраноасоційованими формами фактору некрозу пухлини, що призводить до зниження його функціональної активності. Оскільки ФНП може спричинити запуск хронічного запального процесу, та сприяє розвитку різноманітних автоімунних захворювань[5][2], то застосування інфліксимабу блокує активність фактору некрозу пухлини[4][5] та спричинює розрив ланцюга реакцій хронічного запалення, що призводить до зупинки розвитку патологічного процесу та покращення стану хворого.[2]Інфліксимаб специфічно діє лише на ФНП-альфа, та не діє на інші цитокіни, зокрема на лімфотоксин (ФНП-бета) — цитокін, який використовує ті ж рецептори, що й ФНП-альфа.[5][3] Інфліксимаб також знижує концентрацію в крові інтерлейкіну−1, інтерлейкіну−6, інтерлейкіну−8, моноцитарного хемоатрактантного білку-1, оксиду азоту, металопротеїназ (колагенази, стромелізину), та інших індукторів запалення та тканинної деструкції. Інфліксимаб застосовується при системних та автоімунних захворюваннях: ревматоїдному артриті[4][13] (переважно разом із метотрексатом)[2][3], анкілозуючому спондилоартриті[14], псоріатичному артриті[15], хворобі Крона[16][17] (у тому числі в дітей[13]), неспецифічному виразковому коліті.[18][19] Описано застосування препарату при синдромі Бехчета[20] та синдромі Кавасакі.[21] Хоч інфліксимаб і не рекомендований при застосуванні під час вагітності, при його застосуванні у вагітних не спостерігається збільшення несприятливих результатів вагітності або виникнення вад розвитку в дітей.[22] Застосування інфліксимаба, щоправда, може супроводжуватися реактивацією латентної туберкульозної інфекції, тому перед початком його застосування необхідно ретельне обстеження хворих на наявність туберкульозної інфекції.[2][5]
Фармакокінетика
Інфліксимаб швидко розподіляється в організмі після внутрішньовенного застосування, біодоступність препарату становить 92 % (вважається, що 8 % інфліксимабу втрачається у шприці). Інфліксимаб метаболізується у ретикулоендотеліальній системі. Шляхи виведення інфліксимабу з організму не визначені. Період напіввиведення препарату з організму становить у середньому 9,5 діб, і цей час не змінюється при печінковій та нирковій недостатності, а також у хворих різних вікових груп.
При застосуванні інфліксимабу побічні ефекти спостерігаються досить часто (приблизно у 60 % випадків застосування). Серед побічних ефектів препарату найчастішими є[5][3]:
Інші побічні ефекти — лімфопроліферативні захворювання, утворення аутоантитіл, реакції в місці введення препарату.
Протипоказання
Інфліксимаб протипоказаний до застосування при підвищеній чутливості до препарату та до білків миші, і при важких інфекційних процесах (сепсис, туберкульоз, хронічні вірусні гепатити, абсцеси), важкій серцевій недостатності.[5][3]
Форми випуску
Інфліксимаб випускається у вигляді ліофілізату для приготування розчину у флаконах по 0,1 г.[1][23]
