Іфігенія
Іфіге́нія (грец. Ιφιγένεια) — у грецькій міфології персонаж з епічних переказів троянського циклу, дочка царя Мікен Агамемнона та Клітемнестри (варіант: Тесея та Єлени). МіфологіяЗа міфами, для успіху походу на Трою перед походом батько призначив Іфігенію в жертву богині Артеміді, чого мати ніколи не могла йому простити. Однак богиня врятувала дівчину від смерті, замінивши її на жертовнику ланню, перенесла в Тавриду (Крим) і зробила жрицею в своєму храмі. Чужоземців, що прибували до Тавриди, заколювали на вівтарі Артеміди. Брат Іфігенії Орест та його друг Пілад прибули до Тавриди за наказом оракула, щоб привезти звідти в Аттику зображення Артеміди Тавридської. Іфігенія впізнала брата, який відвіз її на батьківщину разом із статуєю Артеміди. Культ Іфігенії був тісно пов'язаний з культом Артеміди, і деякі міфологи твердять про їхню первісну тотожність. За Гесіодом, Іфігенія після смерті відродилась як Геката. У літературіГрецький трагік Евріпід присвятив Іфігенії дві свої трагедії «Іфігенія в Тавриді» і «Іфігенія в Авліді». У них її змальовано героїчною жінкою-патріоткою, здатною на самопожертву заради батьківщини. Цей образ використали й письменники нової європейської літератури: Расін, Гете, Леся Українка; Кирило Стеценко написав оперу «Іфігенія в Тавриді». Леся Українка написала драматичну сцену «Іфігенія в Тавриді». У ній вона змалювала героїзм дівчини-патріотки, яка сміливо прийняла своє призначення померти на жертовнику «для слави Батьківщини», але повстає проти перспективи — на чужині «в безслав'ї тихо гаснути». Однак Іфігенія змиряється і відвертається від самогубства, адже якщо вона не покориться, то гнів Артеміди може принести нещастя рідному народу. Див. також
Примітки
Література
Посилання
|