Аквітанія

**Межує з:** сусідні адмінодиниці
Аквітанія
Aquitaine
Герб	Прапор
Столиця	Бордо
Країна	Франція
Регіон	Метрополія Франції
	Пуату-Шарант, Лімузен, Південь-Піренеї, Наварра ?
Департаменти	Дордонь; Жиронда; Ланди (департамент); Лот і Гаронна; Атлантичні Піренеї
Округи	18
Кантони	235
Населення
- повне	3 099 млн. (оцінка станом на 01.01.2006); 2 908 359 чол. (за переписом 08.03.1999) (7-е)
- густота	75/км² (2006)
- повна	41,208 км²
Часовий пояс	UTC+1 і UTC+2
Дата заснування	4 червня 1960
Дата ліквідації	31 грудня 2015
Президент ради	Ален Руссе
Префект	Франсі Ідрак
Вебсайт	aquitaine.fr
Код ISO 3166-2	FR-B
	Карта Франції з позначенням регіону Аквітанія
	Карта Франції з позначенням регіону Аквітанія
	Вікісховище має мультимедійні дані; за темою: Аквітанія

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Аквітанія (значення).

Аквіта́нія (фр. Aquitaine фр.: [akitɛn] ( прослухати); окс. Aquitània [akiˈtanjɔ]; баск. Akitania; пуат.-сент.^[en] Aguiéne; лат. Aquitania), заст. Guyenne або Guienne (окс. Guiana) — історична провінція Французького королівства та колишній регіон (з 1 січня 2016 року у складі регіону Нова Аквітанія) на південному заході сучасної Франції, обмежена Біскайською затокою на заході, Піренеями на півдні, річкою Луара на півночі і Роною на сході.
Столиця регіону — Бордо. Площа регіону 41 300 км².
Складається з департаментів Дордонь, Жиронда, Ланди, Ло і Гаронна, Атлантичні Піренеї.

Історія

Вперше згадується Цезарем (I століття до н. е.) як частина Галлії, розташована між Піренеями та річкою Гаронною, населена іберійськими племенами.

У Римській імперії в період правління Октавіана Августа (27 до н. е. — 14 н. е.) Аквітанія була імператорською провінцією, що включала територію між р. Луарою і Піренеями; за адміністративною реформою Діоклетіана (284—305) була розділена на 3 провінції:

Aquitania prima (північний схід)
Aquitania secunda (північний захід)
Aquitania Novempopulana («дев'яти народів») або Aquitania tertia — найпівденніша частина, із значною часткою баскського населення.

Під час розпаду Римської імперії Аквітанія була захоплена вестготами, що заснували в 418 році в Південній Галлії вперше на території Західної Римської імперії варварське королівство з центром у Тулузі. Це королівство окрім Аквітанії охоплювало також частину Іспанії.

У 507 році після битви при Вує (фр. Vouillé) в результаті багаторічних війн відійшла до франків на чолі з Хлодвігом і стала герцогством у складі Франкської держави.

У 670 році в Аквітанії утвердилася влада герцогів, владу та самостійність яких зміг зламати лише Карл Великий у 769 році.

У VIII столітті до Аквітанії дійшли маври, але незабаром були вигнані, і з 778/781 по 877 Аквітанія без Гасконі — королівство, васальне Каролінгам, а потім знову герцогство з якого виділилися Тулузьке графство та Септиманія. Врешті Аквітанія дісталася графам Пуату, які в 1058 році підкорили і Гасконь.

У 1137 році Алієнор Аквітанська, спадкоємиця останнього герцога Аквітанії, вийшла заміж за французького короля Людовика VII, у зв'язку з чим Аквітанія була приєднана до володінь французької корони. У 1154 році в результаті другого шлюбу Елеонори з Генріхом Плантагенетом (1152) Аквітанія відійшла до Англії. У 1259 році за Паризьким договором було визнано, що Аквітанія — це володіння англійської корони.

З XIII століття назву Аквітанія витіснило найменування Гуйен (Guyenne)^[2]. У XII–XV століттях вона періодично знаходилася під владою англійських королів, у 1453 році була остаточно повернена Франції. У XVII–XVIII століттях входила до складу губернаторства Гуйен і Гасконь (центр — Бордо), що перестало існувати з введенням в ході Великої французької революції поділу на департаменти.