|
Аннунаки Аннуна́ки, анунна́кі, анну́на (клинописом 𒀭𒀀𒉣𒈾) — група шумерських, аккадських, ассирійських та вавилонських божеств. До аннунаків належали верховні божества й божества-покровителі міст та міст-держав. Головною функцією аннунаків було визначення долі людей і міст[1]. ЕтимологіяЕтимологія назви неясна внаслідок наявності безлічі форм написання «a-nuna, a-nuna-ke-ne, a-nun-na»[1][2], що дає різне прочитання: «Ті, хто прийшли з небес», «Ті, хто від царського роду», «Ті, хто благородної крові» тощо. Шумерські божества стародавньої початкової лінії, божества родючості та хтонічні божества, беруть свою назву від старовинного бога неба Ан чи Ану[3]. Аннунаки в міфологіях Аннунаки й ігігіУ шумерський період під назвою аннунаків імовірно об'єднувалися божества локальних пантеонів. Анунаки могли виступати посередниками між богами й людьми, покровителями людей, під цією назвою часто виступали другорядні божества, такі як покровителі міст. У аккадський період боги були розділені на:
Слово «ігігі» в пізнішіх текстах використовуються як синонім до аннунаки, але у аккадському міфі про Атра-хасіса, царя міста Шурупаку (котрий у період Всесвітнього потопу був врятований при допомозі Енкі), ігігі є вже шостим поколінням богів, котрі повинні працювати на анунаків. Вони збунтувалися через 40 днів після свого призначення і тому були замінені анунаками на створених ними людей[7]. Поділ аннунаківУ шумерських текстах батьком аннунаків є бог неба Ану, який наказує їм народитися на землі й на небі. Пізніше їх творцем зазвичай виступає Мардук[4]. Так, анунаки з'являються пізніше і в вавилонському міфі про Творіння, Енума Еліш[8]. В останній версії, що возвеличує Мардука, після створення людства Мардук ділить анунаків і призначає їх на належні їм місця (лишається загальна назва анунаків)[6]:
На подяку Мардуку анунаки побудували храм Есагіла:
Після чого вони спорудили власні храми. Керівним органом анунаків була «рада Великих Ану» (десять великих богів серед анунаків як ігігі[9]), а не просто «небесний бог», бо «Ану» шумерською фактично означає «небо»; тобто «збірка богів»[10]; Урук і інші учасники були в їх підпорядкуванні. Його місце було прийнято Енлілем («Ен» — «пан», «ліл» — «вітер», «повітря»), який деякий час, як вважається, розділив небо і землю. Анунаки згадуються в епосі про Гільгамеша, коли Утнапіштім оповідає історію про потоп, як Семеро суддів[11]. У міфі про сходження Іштар анунаки названі божествами підземного світу[10] (шумерською мовою «Курнугія», «Кур»; акадською мовою «Іркалла», «Іркалія», «ерсет ла тарі»), які мешкаючи в окремій частині підземного світу визначають долі душ померлих людей. Згідно пізніших ассирійських й вавилонських міфів, анунаки вважалися дітьми Ану та Кі (брат і сестра — боги-родичі), котрі у свою чергу доводилися дітьми Аншар і Кішар. А останні — були дітьми Лахаму і Лахму («мутний») ті, імена дані наглядачами храму Абзу в місті Еріду, де, як вважалося відбувся акт створення людини. Від Лахаму і Лахму походили діти Тіамат (богиня океану) та Абзу (бог прісної води)[12]. Аннунаки в гіпотезі палеоконтактуЗахарія Сітчин у своїй книзі «Дванадцята планета» (1976) виклав власне трактування аккадських і шумерських міфів, які начебто описують відвідування Землі в минулому іншопланетянами. Спираючись на оригінальні тексти, він назвав цих прибульців аннунаками й приписав їм створення сучасних людей шляхом схрещення свого виду з Homo erectus. Сітчин вважав, що аннунаки створили людей як робочу силу для видобування золота, необхідного для їхніх технологій[13][14][15]. Від гіпотези Сітчина походять популярні вчення (академічна наука називає їх псевдонаукою), начебто анунаки з планети Нібіру створили людей на Землі, навчили їх багатьом наукам, ремеслам та основам суспільної організації[16][17]. Див. такожПримітки
Джерела
Посилання
Information related to Аннунаки |
|||||||||||||||||
_-_EnKi_(Sumerian).jpg)
