Василь Іванович Атаманюк
Василь Атаманюк
Ім'я при народженні	Василь Атаманюк
Псевдонім	Василь Яблуненко
Народився	14 березня 1897(1897-03-14) смт Яблунів, Королівство Галичини і Володимирії,  Австро-Угорщина
Помер	3 листопада 1937(1937-11-03) (40 років) Сандармох, Карельська АРСР,  РРФСР,  СРСР
Поховання	Сандармох
Країна	Австро-Угорщина  ЗУНР  УНР  Українська РСР  СРСР
Діяльність	письменник, поет, перекладач
Alma mater	ЛНУ ім. І. Франка
Атаманюк Василь Іванович у Вікісховищі

|Lib=

Васи́ль Іва́нович Атаманю́к (14 березня 1897, містечко (нині смт) Яблунів, Косівського району Івано-Франківської області — 3 листопада 1937, Сандармох^[1]) — український письменник (поет, перекладач, літературознавець), політичний діяч. Псевдонім — Василь Яблуненко. Жертва Сталінського терору.

Брат Михайла Атаманюка.

Народився у бідній селянській родині.

У 1909—1915 роках навчався в Коломийській гімназії. Згодом закінчив юридичний факультет Львівського університету.

У роки Першої світової війни служив в австрійській армії (від 1915). Пройшов військовий вишкіл разом із українськими січовими стрільцями. Був перекладачем у Пресбюро, згодом — у легіоні Українських січових стрільців.^[2]

1918—1921 мешкав у Катеринославі (нині Дніпро). Належав до партії боротьбистів. За Центральної Ради працював секретарем місцевої газети «Боротьба», завідувачем «трудової школи».^[2]

1922 переїхав до Києва, прилучився до літературної організації «Західна Україна».

Заарештовано 31 січня 1933 в Києві. В обвинувальному висновку органами ДПУ йому інкриміновано такий злочин:

Атаманюк був одним із керівників київської організації УВО (Українська військова організація). З його ініціативи і під його керівництвом була створена в Києві організація галицьких письменників — „За плуг“, перейменована в 1923 р. в „Західну Україну“, що ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил.[2]

Письменника звинувачували в тому, що він вів «активну контрреволюційну діяльність, спрямовану на повалення радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки».

Вимучений на допитах тортурами Атаманюк вимушено визнав себе винним і звів на себе й на деяких інших письменників наклеп.

Судової трійкою при колегії ОДПУ УРСР 1 жовтня 1933 засуджений за ст. 54-11 КК УРСР на 5 років ВТТ.

1 жовтня 1933 «судовою трійкою» при колегії ОДПУ УРСР засуджено за ст. 54-11 Кримінального кодексу УРСР («участь у контрреволюційній організації») на п'ять років ув'язнення.^[1] Перебуваючи в концтаборі «Карлаг» і в «Соловках», звернувся 1 березня 1935 із проханням про помилування до особливого уповноваженого НКВС в Москві. У листі писав;

Після арешту неймовірними зусиллями деяких слідчих, які знущалися наді мною, били, двадцять діб не дозволяли спати і лягати, заставляли безперервно бігати, загрожували різними тортурами і т. ін., помістили серед польських шпигунів. Мене довели до безвольного несвідомого стану, і я вимушений був зізнатися під диктування в неіснуючих злочинах.[2]

Прохання про помилування надіслав і до Йосифа Сталіна (19 травня 1937) та Андрія Вишинського (29 травня 1937). Проте вони не полегшили його долі. Навпаки, Трійка 9 жовтня 1937 винесла йому новий вирок: «Атаманюка-Яблуненка Василя Івановича розстріляти».^[2] Розстріляний в Карельської АРСР (Сандармох) 3 листопада 1937.^[1] Радянська історіографія згодом, як це часто робилося у подібних випадках щодо репресованих, роком смерті поета подавала вигаданий рік — 1940.^[3]

Реабілітований посмертно (1965). Іменем Атаманюка названо одну з вулиць Коломиї.^[4]

Перший друкований твір — вірш «Лист малого синка до батька на війну» — з'явився 1915. Перша поетична збірка «Як сурми заграли до бою» (Відень, 1916) мала антивоєнне спрямування. Вірші, оповідання, переклади та літературно-критичні статті друкував у газетах і журналах «Український пролетар», «Вісті», «Більшовик», «Пролетарська правда» та ін.

Згодом вийшли друком:

• Збірки поезій:
  • Як сурми заграли до бою… Поезії. Відень, 1916.
  • Дві казки. П"єса на 1 дію. Катеринослав, 1921.
  • Сни кохання. Поезії. Книга 1. Катеринослав, 1921.
  • Хвилі життя. Поезії. Книга 2. Катеринослав, 1921.
  • Чари кохання. Поезії. Катеринослав, 1921.
  • Хвилі життя (1922) [Архівовано 22 жовтня 2018 у Wayback Machine.]
  • Жовтень (1924)
  • Дума про Степана Мельничука (1924)
  • Галичина (1925)
  • Зажурені флояри (1928)
  • За Збручем грози (1930) [Архівовано 22 жовтня 2018 у Wayback Machine.]
• Збірки оповідань:
  • Тяжкі роки (1930) [Архівовано 22 жовтня 2018 у Wayback Machine.]
  • Батіг і багнет (1932)
  • Крізь кривду і кров (1932).

У цих збірках Атаманюк відобразив болі й страждання західноукраїнських селян в умовах польського-шляхетського гніту, наростання революційних настроїв,^[2] духовну спорідненість західних і східних українців. Повісті «Тяжкі роки», «Батіг і багнет» і «Крізь кривду і кров» були останніми.

Василь Атаманюк-Яблуненко видав близько десятка збірок віршів і творів для дітей.

З відгуку на одну з перших книжок: «Чари кохання», поезії, книжка перша, Катеринослав, 1921, сторін 76 , 8 °. Поезії, як поезії. Формою так, але щодо змісту це описи полових орґій, а, власне, дневник найінтимнішого життя автора". («Нова Україна», Прага, 1923, с. 261).^[5]

Як перекладач видав антологію «Нова єврейська поезія» (1923). Творив також мовою есперанто, перекладав на есперанто з української, зокрема твори А. Кримського.

Упорядкував збірники:

• Сатира і гумор (1926)
• Літературні пародії (1927) [Архівовано 22 жовтня 2018 у Wayback Machine.]
• Революційні пісні Західної України (1928)
• Революційна поезія Західної України (1930)
• Антологія західноукраїнської поезії (т. 1—3, 1930—1931).

Творчий доробок Василя Атаманюка — збірки літературних пародій, поезії, п'єс тощо — представлено в електронній бібліотеці «Культура України».

Василь Атаманюк. «Ти моя…»: https://www.youtube.com/watch?v=ADCsMVZD1n4

Василь Атаманюк // Сяйво білого тіла. Антологія української еротичної поезії. Упорядник Микола Сулима. Київ: Факт, 2008. С.77-104.

• Хвилі життя: поезії. — Катеринослав, 1922. — 70 с. [Архівовано 22 жовтня 2018 у Wayback Machine.]
• Мужицька арифметика : сцена на 1 дію : інсценізація оповідання Ст. Васильченка. — 2-ге вид. — Київ : Книгоспілка, 1927. — 13, [3] с.
• За Збручем грози : поезії : рими й ритми. — Харків ; Київ : Держ. вид-во України, 1930. — 135, [5] с.
• На кордоні: оповідання. — Харків: Держ. вид-во України, 1930. — 87 с. — (Масова художня бібліотечка) [Архівовано 22 жовтня 2018 у Wayback Machine.].
• Тяжкі роки: оповідання. — Харків ; Одеса: Держ. вид-во України, 1930. — 64 с. — (Масова художня бібліотечка) [Архівовано 22 жовтня 2018 у Wayback Machine.].
• Між меж і ґрат : вибр. поезії. — Київ : Маса, 1931. — 95, [9] с.
• Літературні пародії: шаржі, епіграми, акростихи, фейлетони, гуморески, афоризми й карикатури: збірник / упорядкував В. Атаманюк. — Київ: Маса, 1927. — 248 с., 5 л. іл. [Архівовано 22 жовтня 2018 у Wayback Machine.]
• Атаманюк В. Твори. Кн. 2 : Хвилі життя: поезії / Атаманюк Василь. — Катеринослав: б. в., 1922. — 70 с [Архівовано 4 серпня 2020 у Wayback Machine.]

• Арсенич П. І. Атаманюк Василь Іванович // Українська літературна енциклопедія. — Т. 1. — К., 1988. — С. 97.
• Арсенич П. І. Атаманюк Василь Іванович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. — К. : Поліграфкнига, 2001. — Т. 1 : А. — С. 775—776. — ISBN 966-02-2075-8.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3. — Т. 1. — С. 76.
• Письменники Радянської України. — К., 1970. — С. 13.
• З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій / Авт. кол. : Бойко Л. С. та ін. — К. : Радянський письменник, 1991. — Вип. І / Упоряд. О. Г. Мусієнко. — 494 с. — С. 48—50.

• Василь Атаманюк в Електронній бібліотеці «Культура України»
• Надія Степула. Атаманюк-Яблуненко передбачив свою долю [Архівовано 25 листопада 2012 у Wayback Machine.] // Радіо Свобода.
• Андрій Безсмертний-Анзіміров (16 березня 2015). Василь Атаманюк. Україна Incognita. Архів оригіналу за 15 березня 2017.