Ботай знаходиться на Іманбурлику, притоці Ішима.
На ділянці є щонайменше 153 землянки.
Поселення було частково знищено річковою ерозією, яка все ще відбувається, та місцевим лісництвом.
З ботайською культурою пов'язують початок одомашнення коней[en] приблизно 5,5 тис. років тому
[3]
Матеріальна культура
Основними матеріалами були камінь, кістка та глина.
Основні заняття — конярство, полювання та рибальство.
Проведені археологічні дослідження показали, що ботайці, які займались конярством, вміли робити кумис з кобилячого молока[en][4]
і були піонерами застосування збруї 6700-6000 років тому
[5]..
Для ботайської культури характерна розвинена промисловість кам'яних знарядь.
Серед них виділяються крем'яні ножі та списи, різноманітні наконечники стріл.
Костерезне ремесло також було дуже популярним.
Особливу групу серед знайдених артефактів складали фаланги коня з гравіюванням у вигляді насічок і геометричних фігур
[6].
В. Ф. Зайберт зазначає, що частина знахідок дуже близька заманбабінському типу, відомому в Середній та Передній Азії.
Примітною є унікальна намистина довжиною 3,5 см і діаметром 4 мм, у крихітному отворі, посередині якої після вивчення під мікроскопом виявилася ніша у вигляді печерки
[7].
Походить від суртандинської культури[ru]Південного Зауралля.
У наступні епохи середньої та пізньої бронзи Урало-Казахстанського регіону жодних явних слідів спадкоємності від ботайської культури не спостерігається
[6].
Кризу культури наприкінці III тис до Р.Х. пов'язують зі складною для євразійських степів кліматичною фазою та посиленням сухого клімату
[7].
Одомашнення коня
З ботайською культурою пов'язували початок одомашнення коней приблизно 5,5 тис. років тому
[3]
П. А. Косинцев у 2008 році відніс до диких особин залишки терсецьких та ботайських коней
[8].
За даними палеогенетиків коні Пржевальського є здичавілими нащадками ботайських коней
[9],
а сучасні породи домашніх коней мають лише 2,7% домішки від ботайських коней.
Таким чином, сучасні коні були одомашнені в інших центрах
[10].
При цьому ботайці, володіючи навичками приручення коней, не вели спрямовану селекцію, дозволяючи схрещуватися з дикими родичами
[11][12].
Сучасні одомашнені породи не походять від ботайської лінії коней
[13].
Разом з тим деякі вчені висловлюють сумніви в концепції Зайберта, що базується на неоднозначно трактованих знахідках — зокрема вказується, що у двох знайдених предметів у вигляді кістяних стрижнів з потовщеннями посередині, що трактуються як псалії , відсутні просвердлені отвори, необхідні, щоб пропустити ремінні натягувачі
[6][14][12].
Також згадується відсутність надійних свідчень стійлового утримання коней.
Ушкодження, що спостерігаються в зубах ботайських коней, швидше за все, викликані природними порушеннями розвитку зубів і зносом, а не контактом з обладнанням для вуздечки
[15].
Реконструкція мови
Аско Парпола(інші мови) припускає, що мову ботайської культури неможливо однозначно ототожнити з будь-якою відомою мовою чи мовною сім'єю.
[16]
Він припускає, що праугорське слово *lox, що означає «кінь», є запозиченням з мови ботайської культури.
[a][17]
Проте Володимир Напольських[en] вважає, що воно походить від протохарського *l(ə)wa («здобич; худоба»).
[18]
Вацлав Блажек[en] проаналізував попередню теорію Тамаза Гамкрелідзе, який стверджував, що ботайці могли розмовляти однією з єнісейських мов. На його думку, лінгвістичні дані надають деяку підтримку тому, що носії єнісейських мов проживали в середньоазійському степу до її міграції в Сибір. З цієї мови, можливо, були запозичені деякі слова до протоіндоєвропейської мови, пов’язані з верховою їздою та скотарством, наприклад слово для коня (єнісейське *ʔɨʔχ-kuʔs «жеребець» та індоєвропейське *H₁ek̂wos «домашній кінь»).
[19]
Пояснення
↑Праугорське слово *lox реконструйовано з угорськогоló, мансійськогоlū та хантськогоlaw, усі означають «кінь». Це слово не є ані уральського, ані індоєвропейського походження, і воно не схоже на жодне зі слів, що позначають «кінь» у відомих сім’ях євразійських мов.[16]
↑Blažek, Václav. 2019. Toward the question of Yeniseian homeland in perspective of toponymy. 14th Annual Sergei Starostin Memorial Conference on Comparative-Historical Linguistics. Moscow: RSUH. Quote: The preceding arguments lead to the conclusion that Yeniseians still lived in the steppe region of Central Asia including Kazakhstan in the first centuries of CE and certainly earlier. Northern Kazakhstan, namely the area of the Botai43 culture, was probably the place where the wild horse (Przewalsky-horse, i.e. Equus ferus przevalskii Poljakoff) was already in the mid 4th mill. BCE domesticated (cf. Bökönyi 1994: 116; Becker 1994: 169; Anthony 1994: 194; Outram 2009: 1332-35). The creators of this culture were totally specialized in breeding of horses (133.000 horse bones were found here already in the early 1990s!).The proximity of the Yeniseian *ʔɨʔχ-kuʔs "stallion" and Indo-European *H1ek̂u̯os "(domesticated) horse" is apparent and explainable through borrowing. If the Indo-European term cannot be transparently derived from IE *ōk̂u- "swift" = *HoHk̂u-, while the Yeniseian compound "stallion" = "male-horse" is quite understandable, the vector of borrowing should be oriented from Yeniseian to Indo-European.
