Брун Клара Ісаківна

Клара Ісаківна Брун
Основна інформація
Дата народження	19 листопада (1 грудня) 1876(1876-12-01)
Місце народження	Сміла
Дата смерті	25 жовтня 1959(1959-10-25) (82 роки)
Місце смерті	Київ
Поховання	Байкове кладовище
Громадянство	СРСР
Професії	оперна співачка
Відомі учні	Сухорукова Галина Станіславівна
Співацький голос	лірико-драматичне сопрано
Інструменти	вокал[d]
Нагороди
У шлюбі з	Каміонський Оскар Ісакович[1]
Файли у Вікісховищі

Клара Ісаківна Брун, у шлюбі Брун-Каміонська (19 листопада (1 грудня) 1876(18761201), Сміла — 25 жовтня 1959, Київ) — українська оперна співачка (сопрано) та музична педагогиня. Солістка київського Міського театру; заслужена діячка мистецтв УРСР (1938).^[2]

Народилась 19 листопада (1 грудня) 1876 року в місті Смілі (тепер Черкаська область) в бідній родині. З раннього дитинства проявила співочу обдарованість. Коштом мецената Цвєткова навчалася співу у Віденській консерваторії (1894—1899, клас Левентауце), удосконалювалася в 1903 і 1913 роках в Італії у Ч. Россі.

У 1899 році дебютувала в Миколаєві (опера «Трубадур» Дж. Верді). У 1899—1926 роках співала у складі оперних труп багатьох міст Російської імперії, Австрії, Німеччини, Франції та інших країн Європи. Виступала також як камерна співачка під час численних гастрольних турне.

З 1926 року займалась педагогічною діяльністю. Викладала у Київському музичному технікумі (1929—1934), Київській консерваторії (1934—1952). З 1939 року — професор консерваторії. Її ученицями були відомі співачки Київської опери Лілія Лобанова, Галина Сухорукова.^[2]

В 1941—1944 роках перебувала в евакуації в Баку, де вела вокальну студію при філармонії. Після повернення до Києва продовжила викладацьку діяльність у консерваторії, де працювала до 1952 року.

Померла 25 жовтня 1959 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі поруч з чоловіком, оперним співаком О. І. Каміонським.^[2] (ділянка № 8а).

Мала рівний, потужний голос красивого тембру і широкого діапазону з драматичним темпераментом. С. Левік зазначає:

Драматичною співачкою Брун названа не тому, зрозуміло, що вона несла драматичний репертуар, а тому, що її вокальний образ — чи то Ліза з «Пікової дами» або Марфа з «Царської нареченої», Валентина з «Гугенотів» або Маргарита з «Фауста» — завжди органічно включав драматичний елемент, хвилювання і трепет переживання, а не напруження голосу для зовнішнього вираження драматичної ситуації … Серед почутих мною на російській сцені сопрано Брун по праву належить одне з перших місць — так тепло, навіть гаряче вона співала.

Репертуар співачки нараховував близько 100 партій. Вона першою в Росії виконала партію Тоски в однойменній опері Дж. Пуччіні.^[2]

• Пружанский А. М. Отечественные певцы. 1750—1917: Словарь. — Изд. 2-е испр. и доп., электронное. — М., 2008.^{[недоступне посилання з червня 2019]} (рос.)