|
Бунт лорда Гордона Бунт лорда Гордона (Заколот лорда Гордона, англ. Gordon Riots) — антикатолицькі масові заворушення в Лондоні 2–7 червня 1780 року, що стали найбільш руйнівними в Англії у XVIII столітті. Передумови й перебіг заворушеньЗаворушення були спрямовані проти «Акту про папістів» 1778 року, який розширював участь католиків у суспільному житті за умови складання особливої присяги (політичного характеру), а також дозволяв католикам служити в армії, купувати землю, утримувати школи, скасовував переслідування священиків. Рішення про пом'якшення становища католиків було прийнято урядом Фредеріка Норта у розпал Війни за незалежність США й мало на меті збільшити кількість призовників[1]. Заколотники остерігались, що призов католиків до армії підірве боєздатність Великої Британії (на боці борців за незалежність США виступали поєднані «родинною згодою» католицькі Франція та Іспанія). У той самий час опоненти заколотників звинувачували їх самих у зв'язках із Францією та спробі під виглядом антикатолицьких лозунгів підняти бунт в тилу країни, що перебуває у стані війни. Неконтрольовані демонстрації й безладдя вважались частиною повсякденної політики в Англії XVIII століття. Для маргіналізованих членів суспільства єдиним способом політичної самореалізації були погрозливі збори[2]. Заворушення отримали назву за ім'ям лорда Джорджа Гордона, глави «Асоціації протестантів», яка наполягала на скасуванні «Акту про папістів». Вони спалахнули 2 червня 1780 року, коли Асоціація подала до парламенту петицію з вимогами скасування акту; 40–60 тисяч чоловік, багато з них із блакитними кокардами (символом асоціації), вирушили до Вестмінстерського палацу, вигукуючи антикатолицькі лозунги. Під час ходи натовп зростав. На чолі процесії йшов Гордон, який був прийнятий парламентом і вручив петицію (відхилену переважною кількістю голосів), однак решта натовпу, що стояла біля воріт парламенту, вийшла з-під контролю, і почались масові заворушення. Маніфестанти нападали на членів Палати лордів, ламали їхні карети, влаштовували руйнування та грабежі у місті. Другого дня почались антикатолицькі погроми, громили ірландців, що проживали в районі Мурфілд (там була широка незабудована площа, де збирались заколотники), а також сардинське й баварське посольства. Ньюгейтська в'язниця була взята штурмом, спалена і частково зруйнована, в'язні розбіглись. На в'язниці було написано: «Його величність король Натовп» (King Mob). Підпалювали церкви й будинки католицьких проповідників; у своїй прокламації від 5 червня король Георг III обіцяв винагороду 500 фунтів за видачу підпалювачів[3]. Сутички тривали цілий тиждень. Було введено воєнний стан[4]. Тільки 7 червня вдалось розігнати повстанців за допомогою військ. 285 чоловіків було вбито, кілька сотень поранено. Близько 20–30 чоловіків пізніше було страчено після суду. Гордона було заарештовано і звинувачено у державній зраді, але виправдано. У подальшому він прийняв юдаїзм й помер у лондонській в'язниці, куди потрапив за образу французької королеви Марії Антуанетти. Бунт лорда Гордона змальовано в історичному романі Діккенса «Барнебі Радж» (1840—1841). Література
Примітки
|
