|
Буценко Панас Іванович
Пана́с Іва́нович Буце́нко (18 [30] січня 1889, село Таранівка Зміївського повіту Харківської губернії, нині Зміївського району Харківської області — 21 березня 1965, Москва) — український радянський державний і партійний діяч, секретар ВУЦВК, голова Харківського окрвиконкому. Член ЦК КП(б)У в липні — жовтні 1918 р. Кандидат у члени Центральної Контрольної Комісії КП(б)У в травні 1924 — грудні 1925 р. Член Центральної Контрольної Комісії КП(б)У в грудні 1925 — 19 жовтня 1929 р. БіографіяНародився в родині селянина-середняка. З 1902 по 1906 рік навчався в Зміївському ремісничому земському училищі Харківської губернії. У 1905 році на деякий час виключався із училища за розповсюдження революційних прокламацій. У 1906—1914 роках — робітник-слюсар металургійних і паровозобудівних заводів Донбасу і Харкова. Член УСДРП з 1909 року. Діяч, пов'язаний з українським рухом; один із лідерів лівих українських соціал-демократів. З 1914 року — в російській армії. Учасник Першої світової війни. Був полонений німецькими військами і до 1917 року перебував у німецькому полоні. У 1917 році повернувся до Полтави. З 1917 року — член Полтавської Ради, завідувач відділу роботи на селі, голова виконавчого комітету Полтавської повітової ради Полтавської губернії, заступник голови виконавчого комітету Полтавської губернської ради. Член РКП(б) з 1918 року. Один із засновників КП(б)У. Учасник Таганрозької партійної наради більшовиків України (1918). На першому з'їзді КП(б)У в Москві обраний членом ЦК. 1918 року — на підпільній роботі в Полтаві, на Донбасі та у Харкові. У 1919 році — член Зафронтбюро ЦК КП(б)У. У 1920—1921 роках — голова виконавчого комітету Лубенської повітової Ради робітничо-селянських і червоноармійських депутатів Полтавської губернії. Голова виконавчого комітету Кам'янець-Подільської повітової Ради робітничо-селянських і червоноармійських депутатів (1921—1923). У липні 1923 — 1925 року — 2-й секретар Президії ВУЦВК. У 1925 — грудні 1928 року — секретар Президії ВУЦВК. Одночасно обирався головою Центрального Комітету Українського товариства Червоного Хреста (з листопада 1926 року) та головою Вищої ради фізичної культури при ВУЦВК УСРР, а також головою (з 1923) Центральної адміністраційно-територіальної комісії (ЦАТК) при Президії ВУЦВК. Разом із Миколою Скрипником обстоював право проведення розмежування російсько-українського порубіжжя на мовно-етнічних засадах. У грудні 1928 — 24 вересня 1929 року — голова виконавчого комітету Харківської окружної Ради робітничо-селянських і червоноармійських депутатів. У 1929 році на засіданні Політбюро ЦК і президії ЦК КП(б)У за доносом Л. Бірман-Беккер Буценку винесено сувору догану, виведено з членів ЦКК і відправлено працювати уповноваженим Сибірського крайового комітету ВКП(б) у справах німецьких поселенців. Потім — на керівній роботі в кооперативних органах Західно-Сибірського краю: голова Західно-Сибірської крайової спілки споживчої кооперації. 17 листопада 1930 — кінець квітня 1931 року — голова Томської міської ради Західно-Сибірського краю. У серпні 1931 — березні 1933 року — голова виконавчого комітету Далекосхідної крайової Ради робітничо-селянських і червоноармійських депутатів. Мешкаючи у Владивостоці, сприяв українізації Зеленого Клину. У травні 1933—1936 роках — начальник Головдортрансу при Раді Народних Комісарів РРФСР. У 1936—1937 роках — голова виконавчого комітету Тобольської окружної Ради Омської області. У 1937 році працював у Народному комісаріаті важкої промисловості СРСР. У 1937 році заарештовано органами НКВС, згодом засуджено як провідного члена «української націонал-фашистської організації». Перебував у воркутинських таборах ГУТАБ МВС СРСР до 1955 року. Реабілітований після смерті Й. Сталіна. Персональний пенсіонер союзного значення (від 1955 року). Іван Дніпровський написав поему «Буценко». Спадщина
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||
