Повіт розташований у південній частині воєводства. Адміністративний центр — місто Білгорай. Станом на 1.01.2008 населення становить 103 759 осіб, площа 1681,1 км².
За офіційним переписом населення Польщі 10 вересня 1921 року населення повіту становило 91 016 осіб (43 451 чоловіки та 47 565 жінок), налічувалося 16 162 будинків. Розподіл за релігією: 65 889 римо-католиків (72,39 %), 15 883 православних (17,45 %), 9056 юдеїв (9,95 %), 177 греко-католиків (0,19 %), 10 євангельських християн та 1 нерелігійний. Розподіл за національністю: 70 534 поляків (77,50 %), 12 621 українців (13,87 %), 7810 євреїв (8,58 %), 51 особа інших національностей (0,06 %)[2].
1 квітня 1923 р. з повіту вилучена гміна (волость) Майдан Сопітський (за винятком сіл Довгий Кут, Гамерня, Ізбиці, Сідлиська і Станіславів, які залишені в повіті і включені до гміни Олександрів), яка була приєднана до Томашівського повіту.[4]
1 квітня 1927 р. з гміни Сіль село Марголі передане до гміни Олександрів, а села Бродаки, Корчів, Округле і Смольське — до гміни Пуща Сільська[5], з якої вилучені села Бояри і Рожнівка з фільварком Рожнівка та включені до міста Білгорай[6].
1 квітня 1930 р. ліквідована ґміна Горай, а її територія приєднана до ґміни Фрамполь, з якої вилучені 37,4 га лісу і включені до ґміни Пуща Сільська[7], а через 9 років рішенням міністра внутрішніх справ 11 липня 1939 р. ця ліквідація відмінена[8].
Відповідно до договору про радянсько-польський кордон 1945 року, Білгорайський повіт, як і вся Холмщина, увійшов до складу Польщі[9]. 9 вересня 1944 року в Любліні за вказівкою верховної радянської влади було укладено угоду між Польським комітет національного визволення та урядом УРСР, що передбачала польсько-український обмін населенням[10]. З 15 жовтня 1944 по серпень 1946 року в Україну з Білгорайського повіту було депортовано 16 523 осіб (з 18 034 взятих на облік до виселення)[11].
Втім, як пізніше з'ясувалося деяким українцям вдалося уникнути переселення, тому в 1947 році польська комуністична влада почала готувати вже нову депортацію, відому як операція «Вісла»[12]. За польськими підрахунками станом на 1 серпня 1947 року в повіті налічувалося 2130 українців (926 родин), які підлягали виселенню в північно-західні воєводства[12].
↑Надбужанщина: Сокальщина, Белзчина, Радехівщина, Камінеччина, Холмщина і Підляшшя / Ред. кол.: М. Мартинюк (гол. ред.), Н. Олійник (літ. ред.), А. Демусь, О. Заставний, І. Калиневич, І. Кравчук, Н. Кравчук, В. Макар, В. Оренчук, Є. Стефанишин. Наукове товариство ім. Шевченка. — Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто : Об’єднання надбужанців, 1986. — Т. 1. — С. 753-754. — (Український Архів. – Т. XLI)
↑ абKolasa A. Ukraincy w powiecie Biala Podlaska w latach 1918-1948. — Toruń : Wydawnictwo Adam Marszałek, 2007. — С. 174.(пол.)
