В'яжучі речовиниВ'яжучі речовини, в'язівники́[1][2] — в'яжучі речовини, що мають властивість скріплювати, склеювати тверді матеріали й тужавіти з утворенням міцного каменю, зв'язуючи зерна піску, гравію, щебеню. Розрізняють неорганічні (мінеральні) в'язівники (цемент, гіпс, вапно й ін.) і органічні (бітуми, дьогті, пеки, асфальт, а також синтетичні термореактивні поліефірні, епоксидні, фенолформальдегідні смоли). Мінеральні в'язівникиМінеральними (неорганічними) в'язівниками називають (порошкоподібні) дрібно змелені речовини, що при змішуванні з водою (іноді з водяними розчинами солей) утворюють пластичну масу, яка згодом тужавіє та поєднує в моноліт різні сипкі матеріали. Усі мінеральні в'язівники поділяють на 4 групи: 1. Повітряні — в'язівники, що після змішування з водою тужавіють і тривало зберігають свої властивості лише на повітрі. Пов'язане це з тим, що утворюються нові гідратні сполуки, добре розчинювані у воді. Повітряні в'язівники потрібно використовувати тільки в сухих умовах. Приклади: гіпс, повітряне вапно, магнезіальні в'язівники тощо. 2. Гідравлічні — в'язівники, що тужавіють і тривало зберігають свої властивості у воді. Можуть довго визискуватися у водному середовищі, оскільки утворюють гідратні сполуки, стійкі до впливу води. Приклади: романцемент, портландцемент тощо. 3. Кислототривкі — в'язівники, які можуть тривало експлуатуватися при впливі кислот. Приклади: кислотоупорні, кремнефтористі, кварцові цементи тощо. 4. Автоклавні — в'язівники, що тужавіють при обробці в автоклавах, тобто при температурі 170—300 °С й тиску від 8 до 16 атмосфер. Приклад: усі в'язівники, отримані на основі вапна й будь-якого кремнеземистого або глиноземистого компоненту[3]. ВиготовленняУсі мінеральні в'язівники робляться за наступною технологією:
Див. такожВиноски
Джерела
Посилання
|