|
Вайнштейн Осип Львович
Осип Львович Вайнштейн(6 грудня 1894, Бендери Бессарабської губернії — 27 липня 1980, Ленінград) — радянський історик-медієвіст, історіограф БіографіяНародився 6 грудня 1894 року в Бендерах Бессарабської губернії. у родині дрібного службовця банку. В 1900 році його сім'я переїхала до Одеси, де у 1915 році закінчив із золотою медаллю гімназію та вступив на історико-філологічний факультет Імператорського Новоросійського університету. Під впливом відомих вчених Є. Щепкіна, М. Біциллі, В. Крусмана почав приділяти увагу науковій роботі. Наслідком чого на третьому курсі була написана робота «Початок розколу у францісканському ордені», яка була відзначена золотою медаллю. По закінченні Новоросійського університету в 1919 році за пропозицією Є. Щепкіна, залишений на кафедрі загальної історії для підготовки до професорського звання. Після расформування у 1920 році Новоросійського університету магістерську програму продовжував опрацьовувати в ОГСІ (1920–1921) та Одеськоиму інституті народної освіти (1921–1922). Одночасно з навчанням в аспірантурі розпочав педагогічну діяльність. У гімназіях, школах та курсах викладав історію, політекономію та латинську мову. в 1921 році працював лектором при губкомі політичної освіти. У 1922 році приступив до роботи в Одеському інституті народної освіти, в якому спочатку рік працював завідувачем історичним кабінетом, а в 1923 році приступив до викладання курсу лекцій з історії середньовіччя на факультеті професійної освіти та курсу лекцій з нової історії на факультеті соціального виховання. У 1925/26 н. р. як професор розпочав читати курс лекцій з історії Західної Європи, але вже з наступного року і включно до 1930 року займав посаду позаштатного викладача. Після реорганізації 1930 ОІНО його викладацька діяльність була продовжена на посаді доцента в Одеському інституті соціального виховання (1930—1933 рр.) та Одеському державному університеті. (1934–1935 рр.). В 1934 - 1935 роках завідував кафедрою історії Одеського німецького педагогічного інституту. З 1923 року працював у Центральній науковій бібліотеці міста, де займав посади завідувача бібліографічним відділом, вченого секретаря, заступника директора та директора (1931–1933 рр.). Проводив активну громадську роботу: голова правління Одеського будинку вчених (1932—1934 рр.), член обласної секції наукових працівників (1933—1935 рр.), член обласного комітету союзу працівників вищої школи (1934—1935 рр.). В 1934 році атестаційною комісією Народного комісаріату освіти УСРР був затверджений у званні професора. У липні 1935 року переїхав до Ленінграду і став працювати в університеті. Був керівником одного з відділів Інституту історії матеріальної культури АН СРСР. В 1938 році без захисту кандидатської дисертації присуджено науковий ступінь кандидата історичних наук. У 1940 році як докторську дисертацію захистив працю «Історіографія історії середніх віків у зв'язку з розвитком історичної думки від початку середніх віків до наших днів». Під час захисту опонентами були: Є. Тарле, Е. Космінський, С. Валк, які високо оцінили дослідження вченого. В 1935—1951 роках був професором, завідувачем кафедри середніх віків Ленінградського державного університету. Під час компанії по боротьбі з космополітизмом був звільнений з посади професора ЛДУ. Після цього очолив кафедру історії Киргизького державного університету в м. Фрунзе. У 1955 році як старший науковий співробітник увійшов до групи всесвітньої історії Ленінградського відділення Інституту історії АН СРСР, в якому працював до останніх днів свого життя. Помер 27 липня 1980 року в Ленінграді. Наукова діяльністьРобота в науковій бібліотеці Одеси сприяла плідній науковій діяльності. Використовуючи матеріали її Воронцовського та Строганівського фондів, бібліотек Парижу, які відвідав у серпні-листопаді 1927 р. під час наукового відрядження. Опублікував низку статей за результатами цієї роботи. Публікації були присвячені аналізу творчості Вольтера, Ш. Фур'є, аспектів соціально-економічної історії Франції часів Великої революції і Паризької комуни, історії середньовічної Флоренції. За матеріалами цих фондів опублікував «Нариси з історії французької еміграції в епоху Великої французької революції», які були створені автором на базі ретельного вивчення першоджерел. Широта діапазону його наукових інтересів охоплювала загальну історію Західної Європи, методологічні питання історичної науки, її взаємозв'язки з історією філософії та громадської думки. Активну участь брав у роботі наукових товариств: член соціально-історичної секції Одеської комісії краєзнавства при Всеукраїнській академії наук (1923—1930 рр.), дійсний член історично-етнологічного відділу одеської філії ВНАС (1926—1930 рр.), член Товариства істориків-марксистів (1926—1935 рр.), член Комісії з історії історичних знань при АН СРСР (до 1947 р.). Був одним із засновників Товариства істориків-марксистів, учасником його першого Всесоюзного з'їзду (1928—1929.рр.), де виступив з доповіддю «Французькі купецькі колонії у Леванті». Про інтерес до медієвістики свідчать статті з історії середньовіччя Німеччині, Італії, Франції, фундаментальна монографія «Росія й 30-річна війна». Багаторічні наукові розробки вченого у галузі історіографії були відображені у фундаментальних монографіях: «Западноевропейская средневековая историография», «Історія радянської медієвістики», «Нариси розвитку буржуазної філософії та методології історії у ХІХ-ХХ ст.». Був автором підручників та навчально-методичних посібників з історії середніх віків для студентів історичних факультетів. Наукові публікації
Нагороди
Джерела та література
Посилання
Примітки
Information related to Вайнштейн Осип Львович |
||||||||||||||||||||||||||||||||||
