|
Варлаам (Борисевич)
Архієпископ Варлаам (у миру Павло Павлович Борисевич; 22 березня 1899, Холм, Люблінська губернія — 9 травня 1975, Київ) — єпископ Російської православної церкви, архієпископ Мінський і Білоруський. Брат архієпископа Вселенського патріярхату Кипріяна Борисевича. БіографіяНародився 22 березня 1899 року в місті Холмі, Люблінської губернії. У 1913 році закінчив Холмське духовне училище, 26 вересня 1921 року по закінченні Кременецької духовної семінарії висвячений на диякона. 6 січня 1933 висвячений на ієрея і призначений настоятелем приходу Руда-Блаженік Володимирського Повіту (Волинська єпархія). У березні 1923 року був настоятелем приходу Конюхи, Волинській єпархії. У 1924 році був помічником повітового місіонера Горохівського Повіту тієї ж єпархії. У 1929 році призначений повітовим місіонером того ж повіту. Боровся з сектантством і протистояв натиску католицтва, у зв'язку з цією діяльністю був судимий польськими властями. У 1938 році був благочинним Поберезского округу, Волинської єпархії ПАПЦ. У 1942 році доручено одночасно і. о. Благочинного Локачевского району. У 1944 році від удару снаряда загинула його дружина. У 1944 року був настоятелем і благочинним приходу Локачі, Волинської єпархії УАПЦ. 13 травня 1945 хіротонізований на єпископа Вінницького і Брацлавського. Постійною турботою єпископа Варлаама було забезпечення приходів духовенством. Незважаючи на складні часи їм були організовані православні курси, на які в 1945–1946 роках було прийнято 40 осіб [1]. З січня 1946 року — єпископ Волинський і Рівненський. 3 червня 1948 призначений єпископом Кам'янець-Подільським і Проскурівським. 27 грудня 1951 — єпископ Ізмаїльський і Болградський. З 1 лютого 1955 року — єпископ Хмельницький і Кам'янець-Подільський. З 5 вересня 1956 року — єпископ Мукачівський і Ужгородський. 25 лютого 1957 возведений у сан архієпископа. Капітулянтська політика архієпископа перед обличчям радянської влади привела до подачі колективного листа-скарги Патріарху Алексію I на архієрея з проханням змістити його. Серед тих, хто підписав лист був архімандрит Іов Угольський. З 5 липня 1961 року — архієпископ Мінський і Білоруський. Його служіння в межах Білоруської РСР збігся з новою хвилею гонінь на Церкву: в республіці було закрито близько 500 храмів, припинилися заняття в Мінській духовній семінарії, під загрозою закриття опинився єдиний на всю республіку Жировицький монастир. Переніс інсульт, після чого 4 серпня 1963 звільнений на спокій. Помер 9 травня 1975 року в Києві. Похований на київському міському кладовищі. Твори
Примітки1. Вінницька єпархія. Історична довідка [Архівовано 26 січня 2013 у Wayback Machine.] Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
