|
Василівка (Вигодянська сільська громада)
Васи́лівка (до 1774 року — Каная Мурза, до 1849 року — Барабой, Шостка, Шестаково) — село Вигодянської сільської громади в Одеському районі Одеської області в Україні. Населення за переписом 2021 року — 3902 осіб.[1] Село отримало сучасну назву на честь генерал-майора Василя Дубецького, який побудував у селі палац-садибу, пізніше відому як «Лігво Вовка». Історія  Вперше село згадується у 1770 році під назвою Каная Мурза або Каная Мурзи (крим. Kanaya Mirza — кривавий мурза).[2] Це було татарське поселення, яке як зазначено знаходилося у Балці Канаєва (тоді так називали річку Барабой). Можливо, мова йде про історичну особу — останнього бея (лідера) Ногайської Орди — Каная, сина Дінбая, можливо, про його тезку.[3] Поширення такої назви може свідчити про переселення на цю територію до 1770-х років значної групи кочового ногайського поселення. У «Відомостях Чорноморського війська» за 1791 рік на цьому місці згадується поселення на Барабойній. Село було розташоване на дорозі з Хаджибея до Бендер. Про це і сьогодні нагадує два старих козацьких цвинтаря із мальтійськими хрестами початку 19-го століття. На початку 19-го століття село згадується під назвою Шостка, або Шестаково. До 1825 року Василівка належала до Тираспольського повіту, як і місто Одеса, а потім увійшла до новоствореного Одеського повіту, який був ліквідований по Жовтневій Революції. У 1846 році в поселенні Василівка була збудована Петропавлівська церква. У 1859 році у Василівці було 23 двори, у яких мешкають 210 душ чоловічої статі та 138 жіночої статі. У селі була одна православна церква, базари та винокурний завод. У 1887 році проживали 188 душ чоловічої та 180 душ жіночої статі. Після більшовицького жовтневого перевороту у 1917 році, село Василівка увійшло до складу проголошеної УНР. Під час УНР з 6 березня по 29 квітня 1918 року належала до землі Одеси (УНР). З 1918 по 1923 рік Василівка належала до Мангеймської волості Одеського повіту Херсонської губернії. Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 19 жителів села[4]. 12 вересня 1967 р. села Василівка, Бурківське[5][6], Варварівка, Мандрівка (кол. Мандрове руське + Мандрове німецьке) і Нове Василівської сільради об'єднані в один населений пункт — село Василівка.[7] Село значно розрослося у 1970-1980-ті роки, коли тут працював колгосп імені Кірова. У селі були збудовані чотириповерхові багатоквартирні будинки для колгоспників, яких переселяли сюди із Західної та Центральної України. Також був побудований двоповерховий Будинок культури, школа, дитячий садок, які й зараз діють. НаселенняЗгідно з переписом 1989 року населення села становило 2173 особи, з яких 994 чоловіки та 1179 жінок.[8] За переписом населення 2001 року в селі мешкало 2068 осіб.[9] МоваРозподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[10]
Пам'яткиСеред пам'яток в селі є Петропавлівська церква, зведена у 1876 році (наразі — Московського патріархату), меморіал невідомому солдату, який включає власне братську могилу 56 вояків, загиблих у Другій світовій війні, і монумент на їх пам'ять,[11], а також Палац-Садиба Дубецьких, або «Лігво Вовка» — триповерховий палац, який в селі зазвичай називають «Панський дім». Палац-Садиба Дубецьких Найвідоміша пам'ятка села, Палац Дубецьких, була побудована між 1845 і 1848 роками. Архітектором найімовірніше був Франческо Боффо. До 1861 садиба належала генералу Василю Дубецькому. Після скасування кріпацтва у 1862 році була продана євреям Фішелю Бергмадському та Янкелю Сверліку. З 1885 році вона належала каховському купцю Костянтину Матвеєвичу Панкєєву. Син останнього, Сергій Панкеєв, відомий всьому світові як «людина-вовк», довгий час вважав себе вовком і проходив лікування у Зигмунда Фройда. За цей факт садиба дістала назву «Лігво Вовка». Сергій Панкєєв так писав про палац-садибу:
У кінематографіУ Василівці проходили зйомки наступних картин:
Відомі жителі
Див. такожПосилання
Джерела
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
