Величко Костянтин Іванович

Костянтин Іванович Величко
Народження	1 червня (20 травня) 1856(1856-05-20) Короча, Курська губернія, Російська імперія[1]
Смерть	15 травня 1927(1927-05-15) (70 років) Ленінград, РСФРР, СРСР[1]
Поховання	Нікольський цвинтар Олександро-Невської лавриd
Країна	Російська імперія
Приналежність	Збройні сили Російської імперії
Рід військ	інженерні війська
Освіта	Миколаївське інженерне училище, Миколаївська інженерна академія
Партія	Російські збори
Звання	інженер-генерал
Війни / битви	Російсько-турецька війна (1877—1878) Перша світова війна
Нагороди
Величко Костянтин Іванович у Вікісховищі

Костянтин Іванович Вели́чко (1856—1927) — російський і радянський військовий інженер, інженер-генерал, заслужений ординарний професор Миколаївської інженерної академії.

Народився 20 травня (1 червня) 1856 року в містечку Короча Курської губернії. Батько, Іван Іванович Величко (1787—1858), генерал-майор, походив з роду прилуцьких дворян Величків, які вели свій родовід від Якова Степановича Величка, І-го полкового осавула Прилуцького полку Війська Запорозького (1742—1764). Мати, Єлизавета Григорівна, вроджена Золотарьова, з дворян, поміщиця, володіла маєтками в Корочанському повіті^[2][3].

Свого батька не знав, виховувався в маєтку матері, а потім визначальну роль у виборі його життєвого шляху відіграв брат матері Василь Григорович Золотарьов^[ru] (1837—1891), генерал-лейтенант (1886), який служив по Генеральному штабу^[2][3].

К. Величко здобув освіту в 2-й Санкт-Петербурзькій військовій гімназії, потім закінчив Миколаївське інженерне училище (1875), брав участь у російсько-турецькій війні.

В 1881 р. закінчив Миколаївську інженерну академію і був залишений при ній викладачем, з 1891 р. — екстраординарний професор. Служив у Головному Інженерному управлінні, полковник (1893). З 1895 р. — керівник справами комісії з озброєння фортець, постійний член Інженерного комітету Головного інженерного управління (1895—1903). З 1901 р. –заслужений ординарний професор, генерал-майор (1901).

Взяв участь у російсько-японській війні (1904—1905), перебував у розпорядженні Командувача Манчжурської армії, генерал для особливих доручень.

З 1905 р. служив помічником начальника Головного інженерного управління, генерал-лейтенант (1907), з 1910 р. — постійний член Головного фортечного комітету, продовжував викладання в інженерній академії.

З 1914 р. був на Південно-Західному фронті, перебував у розпорядженні Головнокомандувача арміями, з 1916 р. — начальник інженерів армій Південно-Західного фронту, інженер-генерал (1916).

К. Величко був автором численних праць і проектів по фортифікації фортець та укріплень. За його кресленнями і вказівками будувалися військові фортеці на західних кордонах і на Далекому Сході. Він був автором проекту фортеці Порт-Артур. У роки I-ї світової війни запропонував нову форму інженерного оснащення місцевості для наступу — інженерні плацдарми. Вперше такий плацдарм був створений при підготовці Брусиловського прориву. Форт Величка за проектом 1909 р. став опорним пунктом піхоти. Також з 1910 р. був головним редактором багатотомної Військової енциклопедії.

Притримувався консервативно-монархічних поглядів, був членом монархічної православно-консервативної суспільно-політичної організації «Російські збори», створеної його племінником Василем Величком, входив до складу Ради «Російських зборів»^[4]. У листопаді 1917 р. перейшов на бік радянської влади, в лютому 1918 р. добровільно вступив у Червону армію, керував інженерною обороною Петрограда. Далі очолював колегію з інженерної оборони при Центральному військово-технічному управлінні, а з 1919 р. був членом Інженерного комітету Головного військово-інженерного управління.

У серпні 1920 р. був заарештований ВНК у справі «Польської організації військової», але відбувся, як писали, «легким переляком»^[2][3].

В 1925 р. був притягнутий до суду військового трибуналу за «недбале ставлення до обов'язків по службі», яке проявилось «у невстановленні фактів зловживань» начальника інженерів Петроградського укріпрайону, але був виправданий^[5].

З 1923 р. — професор фортифікації у Військово-інженерній академії ім. Куйбишева. За роки викладацької роботи виховав плеяду військових інженерів, в числі яких був, зокрема, генерал Д. М. Карбишев.

Помер 15 травня 1927 р. в Ленінграді. Похований на Нікольському цвинтарі Олександро-Невської лаври в сімейному похованні поряд з дядьком, генерал-лейтенантом В. Г. Золотарьовим та першою дружиною Вірою Михайлівною^[6].

Перша дружина (1879) Віра Михайлівна, вроджена Абросимова (1858—1900), діти:

• Лев Костянтинович Величко, (1881—1886);
• Маргарита Костянтинівна Величко (Мультановська), нар. 1883;
• Ксенія Костянтинівна Величко (Кірсанова), нар. 1888;
• Віра Костянтинівна Величко (Вебер), нар. бл. 1892.

Друга дружина (бл. 1905) Єлизавета Василівна, вроджена Томас.

Ордени:

• св. Станіслава 3-го ступеня (1887),
• св. Анни 3-го ступеня (1891),
• св. Станіслава 2-го ступеня (1895),
• св. Анни 2-го ступеня (1896),
• св. Володимира 3-го ступеня (1903),
• св. Станіслава 1-го ступеня з мечами (1905),
• св. Анни 1-го ступеня з мечами (1905),
• св. Володимира 2-го ступеня (1911),
• Білого Орла з мечами (1915).

Іноземні ордени: Румунський Королівський офіцерський хрест (1886).

• Золота зброя «За хоробрість» (1906).

• Биография Величко К. И. на сайте «Хронос». (рос.)
• Величко Константин Иванович. — Русская армия в Первой мировой войне. (рос.)
• Величко Константин Иванович. — Офицеры Российской императорской армии. (рос.)
• Гузь Борис. До історії Чернігівщини. Персоналії, біографії, події.– Кривий Ріг: Видавець Чернявський Д. О., 2021. — 360 с. — Розділ 1.1. Прилуцький рід Величків. — С. 7-58.
• Борис Гузь. Генерал К. І. Величко — невідомі сторінки біографії.

• Величко, Константин Иванович // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)(рос.)
• Большая советская энциклопедия : [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — Москва : Советская энциклопедия, 1969—1978.(рос.)
• Величко, Константин Иванович // Большая советская энциклопедия : в 66 т. (65 т. и 1 доп.) / гл. ред. О. Ю. Шмидт. — М. : Советская энциклопедия, 1926—1947. (рос.)