село Волиця
Країна	Україна
Область	Хмельницька область
Район	Хмельницький район
Тер. громада	Теофіпольська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA68040450090094192
Основні дані
Засноване	1550
Населення	831
Площа	3,456 км²
Густота населення	240,45 осіб/км²
Поштовий індекс	30627
Телефонний код	+380 3844
Географічні дані
Географічні координати	49°52′25″ пн. ш. 26°35′2″ сх. д. / 49.87361° пн. ш. 26.58389° сх. д. / 49.87361; 26.58389
Середня висота над рівнем моря	284 м
Відстань до районного центру	14 км
Місцева влада
Адреса ради	30602, Хмельницька обл., Хмельницький р-н, смт Теофіполь, вул. Небесної Сотні, 19
Карта
Волиця
Волиця
Мапа

Воли́ця — село в Україні, у Теофіпольській селищній громаді Хмельницького району Хмельницької області. Розташоване на сході району, за 58 км від райцентру.

Засноване у 1550 році. У 16 столітті згадується назва Волиця Мінцова. Село багато років відносилося до Ляховецької (тепер Білогірської) волості, тому згодом її називали Волиця Ляховецькою, а вже пізніше закріпилася назва Волиця.^[1]

За часів царської Росії мала назву Воличка (назву зустрічаємо в метричних книгах та клірових відомостях за 1810 р.), пізніше - Волиця-Ляховецька Старокостянтинівського повіту Волинської губернії.

Згідно клірових відомостей за 1810 р. в Шарлаївці налічувалось 54 2/4 двора із населенням 415 осіб (215 чоловічої і 200 жіночої статі), а у Воличці 44 2/4 двора із населенням 337 осіб (178 чоловічої і 159 жіночої статі^[2].

У 1844 році власниками Волиці Ляховецької були поміщики Борковські.

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 727-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Хмельницької області», увійшло до складу Теофіпольської селищної громади.^[3]

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Теофіпольського району, село увійшло до складу Хмельницького району.^[4]

У селі 278 дворів, 766 мешканців (2007).

Працює будинок культури, 2 бібліотеки, Волицька гімназія, музей історії села та школи (знаходиться в приміщенні гімназії), СТОВ «Волиця».

До 1596 р. жителі села сповідували християнство східного обряду в складі Київської митрополії Константинопольського патріархату.

Після Берестейської церковної унії 1596 р. жителі Волиці Минцової (пізніше Шарлаївки) відносились до Заславського деканату Луцької єпархії унійної (греко-католицької) церкви. В часи унії до Свято-Михайлівської церкви с. Шарлаївка були приписані села Поляхова та Волиця Ляховецька. Перший унійних дерев'яний триглавий храм у Шарлаївці було зведено коштом селян та власниці Барбари Сангушко в 1753 році з дозволу Луцького унійного єпископа Сильвестра Рудницького, висвячений того ж року унійним деканом Олександром Стебельським. Після поділів Речі Посполитої, село увійшло до складу Російської імперії. Фактично відразу царська влада взялася за ліквідацію унійної церкви і змушувала переходити з унії до Російської православної церкви.

В 1857 р. коштом священника Василя Гурковського збудовано церкву Святої Животворної Трійці на кладовищі, яку освятив волинський архієпископ Арсеній.

В 1889 р. Свято-Успенська кладовищна церква в с. Поляхова була відписана від Свято-Михайлівської церкви і приписана до Свято-Дмитріївської в Кузьминцях.

В 1911 р. коштом селянина Артемія Манчевського на кладовищі збудовано каплицю.

1912 р. в Волиці Ляховецькій збудовано церкву Святого Миколая, яка була приписана до Свято-Михайлівської церкви в Шарлаївці.

В 1930-х рр. Свято-Михайлівську, Свято-Троїцьку і Свято-Миколаївську церкви зруйнували більшовики.

До 2003 р. жителі Волиці не мали власної церкви, тому відвідували церкву Покрову Пресвятої Богородиці в с. Поляхова.

21 листопада 2003 р освячення каплиці в пристосованій будівлі (колишнє приміщення райпобуткомбінату).

2009 р. освячено місце під храм і закладено наріжний камень. Будівництво храму велось коштом місцевого СГ товариства "Волиця", парафіян та коштів, зібраних по селах Теофіпольщини і Красилівщини.

17 січня 2015 р. єпископ Шепетівський і Славутський Пантелеймон освятив церкву Святого Архистратига Михаїла та нагородив осіб, які зробили найбільший внесок у побудову храму: о. Івана Пилипчука, Кравчука П. А., Кравчука В. П., Кравчук Д. І., Семенюка Д. І.

14 червня 2023 р. скликаний схід села, на якому 172 особи проголосували за перехід до Православної Церкви України, а також вирішено здійснити ремонт та завершити оздоблювальні роботи.

18 червня 2023 р. вперше, за весь час існування храму, благочинний о. Василь Крисак звершив службу українською мовою.

В жовтні 2023 р. єпископ Павло Юристий призначив настоятеля Свято-Михайлівської церкви о. Андріана Яворського, а 8 листопада 2023 р. — освятив престол та очолив Божественну Літургію.

На кінець 2023 р. переважна більшість жителів є православними.

• унійний свящ. Іван Іванович Радкевич, в 1780-1819 рр., завершення перебування на посаді керівника парафії нам не відоме, випускник єзуїтської школи м. Осторіг (два роки риторики та граматики);
• Василь Гурковський, в 1819-1855 р.;
• Микола Миколайович Лукасевич, з 20 лютого 1855 р. по 13 травня 1908 р.;
• Платон Доримедонтович Ганжулевич, з 14 березня 1908 р. – ?;
• Авксентій Петрович Пальчик, до зруйнування церкви, заарештований 2 грудня 1944 р. та засуджений 12 лютого 1945 р. до 10 років виправно-трудових таборів, де й помер 5 липня 1945 р.;
• Іван Федорович Пилипчук, з серпня 2003 р. по червень 2023 р.^[5];
• Андріан Яворський, з жовтня 2023 р.

• Даниїл Степанюк, займав посаду в 1806 р., час приходу і закінчення невідомий;
• Василь Іванович Радкевич, випускник Кременецької школи, займав посаду в 1810 р.;
• Іларіон Йосипович Антипович, з 3 вересня 1884 р. – ?;
• Юліан Гловацький, ? – по 3 листопада 1908 р.;
• Андрій Карвовський, з 3 листопада 1908 р. – 15 січня 1909 р.;
• Кіндрат Теодорович, з 15 по 31 січня 1909 р.;
• Никон Вітрик, з 31 січня по 11 лютого 1909 р.;
• Андрій Вікторовський, з 11 лютого 1909 по 1 жовтня 1911 р.;
• Микола Андрійович Качинський, з 1 жовтня 1911 по 22 грудня 1913 р.;
• Анатолій Цибульський, з 22 грудня 1913 р. – ?;
• Олександр Терешкевич, час приходу і звільнення невідомий^[6].

• Йосип Гаврилюк, займав посаду в 1806 р., повний термін невідомий;
• Роман Шороший, з 2003 р. по ?;
• Павло Савович Семенюк, ? по червень 2023 р.;
• Олександр Анатолійович Гаврилюк, з червня 2023 р.

В ХІХ ст. існувала посада паламаря, яку з 1854 р. займав Андрій Олександрович Талаховський. В 1912 р. цієї посади вже не було. Просфорнею в 1912 р. була Е. Ф. Данилевич, а з 25 лютого 1916 р. — вдова дячка Олександра Терешкевича.

До 1930-х рр. в Шарлаївці та Волиці Ляховецькій проживало понад 300 поляків римо-католицького віросповідання. Свого храму місцеві римо-католики не мали, тому римо-католики Шарлаївки були приписані до костелу в Білогородці, а Волиці Ляховецької — до костелу Пресвятої Трійці в Теофіполі.. В костелах зберігались цінні документи, в яких містилася інформація про народження, укладання шлюбів, смерть парафіян, в т. ч. з Шарлаївки та Волиці Ляховецької. Відносини з православними населенням було досить дружнім, нерідко траплялися випадки змішаних шлюбів. Місцеві римо-католики займалися землеробством, а після встановлення більшовицької диктарури — працювали в колгоспах.

19 липня 1936 року під грифом "Цілком таємно" з Вінницького обкому КП(б)У було надіслано директиву Теофіпольському райкому КП(б)У, в якій йшлося про виселення польського населення з прикордонної смуги до Казахстану. В 1936 році до Казахстану з села на довічне поселення без права повернення було депортовано понад 300 осіб польського походження. В результаті цієї акції римо-католицька конфесія в Шарлаївці й Волиці Ляховецькій на довгий час була ліквідована. В селі на 2023 р. проживає кілька католиків.

Протестантська деномінація представлена адвентистами сьомого дня (нар. суботники). Також в селі є прихильники свідків Єгови.

В Шарлаївці і Волиці Ляховецькій в ХІХ - на початку ХХ ст. існувала велика юдейська громада. За переписом населення 1897 р. в Шарлаївці проживало 9 євреїв, а в Волиці Ляховецькій — 28. Відомостей про культові споруди в селі відсутні, можемо лише припустити, що вони відвідували найближчу синагогу в Теофіполі. Залишків єврейського окописька на теренах села немає.

Гнатюк Микола Васильович (нар. 14 вересня 1952, Волиця, Теофіпольський район, Хмельницька область) — радянський та український співак, заслужений (1980) та народний артист Української РСР (1988).

• Волицька сільська рада на сайті Хмельницької ОДА

Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.