Вулиця Івана Нечуя-Левицького (Дніпро)

Вулиця Івана Нечуя-Левицького
Дніпро
Вулиця Івана Нечуя-Левицького; Дніпро
	Пам'ятник Комунарам Пам'ятник Комунарам
Місцевість	Мануйлівка, Кирилівка, Барафа
Район	Нижньодніпровський район
Назва на честь	українського письменника, етнографа, фольклориста, педагога Івана Нечуя-Левицького
Колишні назви
	Залізнична вулиця, вулиця Каруни
Транспорт
Автобуси	36, 51, 207, 208, 212, 236, 237, 239, 240, 242, 243, 266, 267, 268, 739, 11519
Трамваї	6, 9
Тролейбуси	3, 15
Маршрутні таксі	4, 7, 23, 27, 31, 41, 48, 59, 70, 79, 82, 149, 158, 204
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap	пошук у Nominatim
Мапа

Вулиця Івана Нечуя-Левицького (до 26 липня 2024 року — вулиця Каруни) — вулиця у Нижньодніпровському районі міста Дніпро. Довжина до Старого моста — 3,8 км, до Мануйлівського проспекту — 3,1 км.

Опис

Вулиця Нечуя-Левицького починається від шляхопроводу Слобожанського проспекту через залізницю з осі вулиці Вільхового Лісу, що розташована по іншу, східну сторону шляхопроводу. Половину своєї довжини вулиця пролягає на північний захід, після чого повертає на південний захід і закінчується Старим мостом, на правому березі річки Дніпро. Вулицею прокладено трамвайну лінію, якою курсують маршрути № 6 та 9 з правого берега міста.

Вулиця забудована переважно 5-поверховою забудовою, наближена до місцевості Кирилівки біля пасажирського залізничного зупинного пункту Платформа 193 км (Кирилівка). У 2016 році, в ході декомунізації, перейменовано парк імені Кірова в Кирилівський парк.

Після шляхопроводу через залізницю у напрямку Янтарної вулиці, вулиця забудована двоповерховими (наразі пошарпаними) житловими багатоквартирними будинками часів ранньої радянської індустріалізації. Вулицею пролягає автошлях територіального значення Т 0401.

Історія

Вулиця утворена, коли на західному й північному краї Мануйлівки у 1873 році було закінчено будівництво дільниці Катерининської залізниці Синельникове — Катеринослав, з кінцевою станцією Катеринослав (нині — Нижньодніпровськ) та Катеринослав-Пристань. Вулицю було прокладено вздовж південної та східної сторони Катерининської залізниці.

На початку вулиці, де вона починалася від перехрестя з Новомосковським шосе на початку радянської окупації розвивався адміністративний центр міста Амур-Нижньодніпровська з будівлею виконкому (вул. Нечуя-Левицького, 1), залізничним вокзалом станції Нижньодніпровськ та двоповерховими будівлями.

У 1954 році перехрестя з Новомосковським шосе зникло після побудови віадуку через залізницю. До цього перед переїздом через залізницю існували багатогодинні затори, в один із яких потрапив нарком Серго Орджонікідзе, після чого почалося будівництво віадука^[1].

До перейменування вулиця мала назву Залізнична. Наприкінці 1940-х років перейменована на честь українського радянського діяча, учасника Другої світової війни, генерал-майора Василя Каруни (1899—1943), який загинув на острові Зеленому при звільненні міста від нацистських загарбників^[2].

На початку 1960-х років побудований шляхопровід через Новомосковське шосе та залізницю, тоді ж вулиця втратила прямий перехресний зв'язок з сучасним Слобожанським проспектом.

26 липня 2024 року рішенням Дніпропетровської обласної військової адміністрації вулиця Каруни перейменована на вулицю Івана Нечуя-Левицького^[3]

Перехресні вулиці

вулиця Вільхового Лісу,
Слобожанський проспект,
Смарагдова вулиця,
вулиця Полонської-Василенко,
вулиця Енеїди,
шляхоперехід через залізницю на Янтарну вулицю,
Луговська вулиця,
вулиця Заплавна,
Саперна вулиця,
Конотопський провулок,
Конотопська вулиця,
провулок Вирового (колишній — провулок революціонера Кочкіна),
вулиця Миколи Сумцова,
Трамвайна вулиця,
вулиця Софії Русової (колишня — вул. Сиворонова),
вулиця Задніпровська Гавань
Мануйлівський проспект,
Старий міст.

Будівлі

№ 1 — Дніпропетровське відділення Українського державного інституту мінеральних ресурсів ДП (УкрДГРІ), колишня Амур-Нижньодніпровська міська рада, згодом Нижньодніпровська районна рада; будинок зведено у 1923—1925 роках за проєктом архітектора Дмитра Скоробогатова^[4]; бомбосховище громадянської оборони;
№ 3 — служба кур'єрської доставки «Автолюкс»;
№ 14В — аптека;
№ 14 — вокзал станції Нижньодніпровськ;
№ 22 — Дніпровська ремонтно-реставраційна майстерня;
№ 62 — громадська організація «Шанс+»;
№ 69А — дитячий садок № 45 «Барвінок»;
залізничний зупинний пункт Платформа 193 км;
№ 75/1 — TIR-стоянка;
№ 93Г — АГЗС «СхідГаз»;
№ 95 — підстанція швидкої медичної допомоги;
№ 101А — магазин «Продукти»;
№ 127 — філія № 1 Дніпровської Центральної міської бібліотеки^[5]^[6]; гуртожиток № 2 заводу імені Комінтерну;
№ 129 — загальноосвітня середня школа № 26;
пам'ятник комунарам — був відкритий у 1958 році та реконструйований у 1975 році. Статуяу у заввишки 8,5 метрів у голові з робітничим з пистолетом, справа — російським селянином з рушницею й зліва — студентом з свитком; встановлено на честь Задніпровських революціонерів Амуру, Мануйлівки, Сахалину й Султанівки; тут поховано: П. П. Артошенко, Ф. П. Васильєв, А. І. Волович, С. І. Журавльов, С. Зінаков, В. В. Козлов, М. Є. Конотопець, П. Кочкін, І. Кукса, С. Кукса, В. М. Логаш, А. К. Манкевич, П. Панус, В. Тульський, С. Шукаїн, Яманницький;^[7]
№ 131 м — АТБ-Маркет № 289;
№ 135А — СТО «911»;
№ 137 — СТО «Гугуце».