|
Вінні-Пух (книга)
«Вінні-Пух» (англ. Winnie-the-Pooh) — дитяча повість Алана Мілна, вперше опублікована в 1926 році. Ілюстратором першого видання виступив відомий художник Ернест Шепард[1]. Перша з двох повістей про пригоди Вінні-Пуха та його друзів (друга — «Дім на Пуховому узліссі[en]», вийшла 1928 року). За книгою було знято кілька художніх фільмів, повнометражних мультфільмів, мультсеріалів, зроблено низку відеоігор. Передісторія та публікація У 1924 році світ побачив збірку віршів "Коли ми були зовсім маленькі[en] (автор — Алан Мілн, ілюстрації — Ернест Шепард). Головним героєм кількох віршів був плюшевий ведмедик, створений за образом іграшки сина Шепарда[1]. Після цього художник порадив Мілну написати про іграшки його сина Крістофера Робіна Мілна[1], так незабаром з'явився Вінні-Пух. Книга побачила світ 14 жовтня 1926 року[1]. Зміст Деякі розділи книги не є абсолютно оригінальними творами, а перероблені Мілном зі своїх ранніх оповідань, свого часу опублікованих в журналах Punch, St. Nicholas[en] , Vanity Fair[en] та інших. Наприклад, перший розділ — це перероблення оповідання «Неправильні бджоли», опублікованого ним у газеті London Evening News[en] у грудні 1925 року. Деякі дослідники звинувачують Мілна (це стосується цього найпершого розділу) в плагіаті: Росс Кілпатрік у своїй роботі 1998 року заявив, що сюжет цього розділу дуже схожий на сюжет оповідання «Бджолине дерево Плюшевого ведмежа» (збірка «Малюки в лісі»), написаного канадським письменником Чарльзом Джорджем Дугласом Робертсом в 1912 році. Розділи книги можна читати окремо: «Вінні-Пух», можна сказати, є не повістю, а збіркою оповідань. Виняток — взаємопов'язані глави 9 та 10. В оригіналі книга складається з десяти розділів, у перекладі Леоніда Солонька їх кількість збільшилася до двадцяти (він також переклав «Дім на Пуховому узліссі[en]» та помістив обидві книги під однією обкладинкою). Назва кожної глави коротко свідчить про що у ній йтиметься.
Прийом та критикаВінні-Пух побачив світ 14 жовтня 1926 року. У Великій Британії її видало Methuen Publishing[en], у США — E. P. Dutton[en][1]. Перша сотня книг як першого так і другого видавництва були особисто підписані[en] Аланом. Книга була добре прийнята читачами і мала значний комерційний успіх, що розійшлися накладом в 150 000 примірників за два з половиною місяці (до кінця 1926 року)[1]. У майбутньому «Вінні-Пух» став найвідомішою книгою Мілна. До «Вінні-Пуху» він уже був досить відомим драматургом[1], проте успіх цієї книги набув таких широких масштабів, що інші твори Мілна зараз практично невідомі.
АналізКритичні оцінки книги сходяться на тому, що вона є «сільською Аркадією», відокремленою від реальних проблем і позбавленою цілеспрямованого підтексту. Деякі фахівці відзначають відсутність позитивних жіночих персонажів: єдиний жіночий персонаж книги Кенга зображений як «погана мати». У 1963 році есеїст і літературний критик Фредерик Крюс[en] опублікував книгу «Загадка Пуха[en]» — сатиру на літературну критику, що містить есе фальшивих авторів про Вінні-Пуха. Твір представлений як спроба розібратися в «одній з найбільших книг, будь-коли написаних», про значення якої «ніхто не може повністю погодитися». «Пухова плутанина» справила стримуючий вплив на будь-який змістовний аналіз «Вінні-Пуха», особливо протягом перших десяти років після публікації[3]. Хоча «Вінні-Пух» було опубліковано невдовзі після закінчення першої світової війни, дія книги відбувається в ізольованому світі, вільному від серйозних проблем, який вчена Пола Т. Конноллі описує як «значною мірою едемську», а пізніше як Аркадію, що різко контрастує зі світом, в якому була створена книга. Вона описує книгу як ностальгію за «сільським і невинним світом». Вінні-Пух побачив світ ближче до кінця епохи, коли написання фантастичних творів для дітей було дуже популярним, іноді званої Золотим віком дитячої літератури. У своєму есе 1990 року письменниця-академік Елісон Лурі стверджує, що популярність «Вінні-Пуха», незважаючи на простоту, зумовлена його «універсальною привабливістю» для людей, які опинилися в «несприятливому соціальному становищі», і наводить дітей як один з очевидних прикладів цього. Вона стверджує, що влада та мудрий статус, які набуває Крістофер Робін, також подобаються дітям. Лурі проводить паралель між обстановкою, яка здається маленькою та позбавленою агресії, з більшістю заходів, пов'язаних з дослідженнями, та дитинством Мілна, яке він провів у маленькій заміській одностатевій школі. Крім того, сільський пейзаж без машин та доріг схожий на його дитяче життя в Ессексі та Кенті наприкінці XIX століття. Вона стверджує, що персонажі мають величезну привабливість, тому що вони взяті зі свого життя Мілна і містять спільні почуття і характери, що зустрічаються в дитинстві, такі як похмурість (Іа-Іа) та сором'язливість (П'ятачок)[3]. Керол Стренджер провела «феміністський» аналіз книги. Головна її претензія до твору полягає в тому, що Кенга, єдиний жіночий персонаж і мати Крихітки Ру, постійно зображується як погана мати, посилаючись на уривок, в якому Кенга помилково приймає Пацю за Крихітку Ру та погрожує покласти мило йому в рот, якщо він буде пручатися прийняттю холодної ванни. Це, за її словами, змушує читачок або ототожнювати себе з Кенгою і «викликати залежність, біль, вразливість і розчарування», які багато дітей відчувають до своїх батьків (вихователів), або ототожнювати себе з персонажами чоловічої статі та вважають Кенгу жорстокою. Вона також зазначає, що мати Крістофера Робіна згадується лише у посвяті. Переклади«Вінні-Пух» перекладено сімдесят двома мовами[4], включаючи такі як африкаанс, чеська, фінська та їдиш[1]. Латинський переклад 1958 року Winnie ille Pu став першою книгою іноземною (не англійською) мовою, що потрапила до Списку бестселерів за версією The New York Times (1960). У 1972 році Вінні-Пух був перекладений на есперанто під назвою Winnie-La-Pu. Книга двічі перекладалася польською мовою, обидва переклади помітно відрізняються одна від одної. Ірена Тувим[pl] представила переклад у 1938 році під назвою Kubuś Puchatek. У цій версії перевага надавалася польській мові та культурі, а не прямому перекладу, і він був добре прийнятий читачами. Другий переклад зробила Моніка Адамчик-Гарбовська у 1986 році під назвою Fredzia Phi-Phi. Він був набагато ближчим до оригіналу, але читачі та літературознавці (у тому числі Роберт Стіллер та Станіслав Лем[5]) поставилися до цього перекладу вкрай скептично. Зокрема, побачивши нове ім'я головного персонажа, Fredzia Phi-Phi, читачі припустили, що Адамчик-Гарбовська змінила стать Пуха, використовуючи жіноче ім'я ; також їм не сподобалися «складні» нові імена персонажів[5]. В українському перекладі, зробленому в 2001 році Леонідом Солоньком за редакцією Івана Малковича, книга отримала назву «Вінні-Пух та його друзі», кількість розділів збільшилася з десяти до двдацяти. «Вінні-Пух» — це початкова книга в додатку Apple Books. Спадщина
Мілн і Шепард після «Вінні-Пуха» продовжили співпрацю: вони створили книги «Нам вже шість[en]» (1927) та «Дім на Пуховому пагорбі [en]» (1928)[1]. Перша була збіркою поезій про Вінні-Пуха; друга — повість у прозі, пряме продовження пригод Пуха та його друзів (у ній з'явився новий персонаж[en] — Тигра)[1]. Більше Мілн ніколи не написав жодної книги про Вінні-Пуха. У 2009 році побачило світ перше після смерті Мілна офіційне продовження пригод Пуха — «Повернення до Зачарованого лісу» авторства Девіда Бенедиктуса[en]. Потрібно було близько десяти років, щоб узгодити вихід цієї книги зі спадкоємцями Мілна, правовласниками його творів. У 2016 році вийшло наступне офіційне продовження — «Вінні-Пух: Найкраще ведмежа у світі[en]». Це була збірка з чотирьох оповідань, написаних чотирма різними авторами, дія їх відбувається в чотири різні пори року[6].
У Канаді «Вінні-Пух» перейшов у суспільне надбання в 2007 році. У США книга перейшла в суспільне надбання 1 січня 2022 року. Відповідно до законів Великої Британії, твір «Вінні-Пух» перейде у суспільні надбання 1 січня 2027 року, а його оригінальні ілюстрації — 1 січня 2047 року. Див. такожПримітки
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
