Народилася в сім'ї актора Юрія Ароновича Розенбліта (1911—2002) та хірурга Олени Миколаївни Генієвої (1917—1982) [4] . Батьки незабаром розлучилися, мати влаштувалася на роботу в медсанчастині ІТЛ у Магадані, і Катя провела раннє дитинство у бабусі. Бабуся, Олена Василівна Генієва (уроджена Кірсанова; 1891-1979), в 1921-1926 роках щорічно відпочивала в «Будинку поетів» Максиміліана Волошина в Коктебелі, листувалася з низкою діячів російської літератури; її кореспонденція 1925-1933 років із С. Н. Дуриліним була видана окремою книгою («Я нікому так не пишу, як Вам». М.: Рудоміно, 2010. - 525 с.) [5] . Дід, інженер-гідролог Микола Миколайович Генієв (1882—1953), автор монографії «Водопостачання залізничних станцій» (М.: Огіз, 1932. — 484 с.) та підручника «Водопостачання» (М.: Держбудвидав, 1950 та 1958. — 578 с. ) [6] .
За роки керівництва Генієвої в «Іноземці» відкрилися 14 зарубіжних культурних центрів (від французького та британського до болгарського та іранського), а також інститут толерантності, відділи дитячої, релігійної літератури та видань російського зарубіжжя, видавництво.[7] .
З 1995 року Генієва була одним із керівників культурних програм Інституту «Відкрите суспільство» (фонду Сороса) в Росії (на посадах голови виконкому, президента, голови Стратегічного правління).
Генієва була президентом Російського фонду Сороса (інститут «Відкрите суспільство»), віце-президентом Міжнародної федерації бібліотек (IFLA), членом Комісії РФ у справах ЮНЕСКО, президентом Російської ради з культури та мистецтва, президентом Московського відділення Союзу англомовних (ESU) журналів «Іноземна література» та «Знамя»», у різні роки входила в редакційні ради та редколегії журналів та газет «Дитяча література», «Бібліотека», «Русская мысль» та ін.
Сім'я
Чоловік - Юрій Самуїлович Біленький (нар. 1945), архітектор та інженер-будівельник.
Орден Дружби (4 березня 1999) - за заслуги в галузі культури і мистецтва, великий внесок у зміцнення дружби та співпраці між народами, багаторічну плідну роботу[8]
Заслужений працівник культури Автономної Республіки Крим (Автономна Республіка Крим, Україна, 7 вересня 2012) — за активну участь у збереженні історико-культурної спадщини Автономної Республіки Крим, внесок у розвиток культури та міжнародного співробітництва, багаторічну сумлінну працю та у зв'язку з 10-річчям Міжнародного опікунської ради Кримської республіканської установи «Коктебельський еколого-історико-культурний заповідник «Кіммерія М.А.Волошина»[13]
Почесна грамота Президії Верховної Ради Автономної Республіки Крим ( Автономна Республіка Крим, Україна, 5 вересня 2005) — за значний особистий внесок у реставрацію пам'ятки культури міжнародного значення Будинку-музею М. О.Волошина (м.Феодосія)[14]
Відзнака Міністерства культури Угорщини Pro Cultura Hungarica
Лауреат премії «Людина року» ( Федерація єврейських громад Росії, 2005).
Пам'ять
У 2015 році в Кемеровському державному інституті культури створено електронну колекцію документів ЕКД Катерини Юріївни Генієвої [15] .
↑Ершова, Татьяна (10 липня 2015). Иностранка на Родине. Meduza. Архів оригіналу за 11 квітня 2016. Процитовано 13 квітня 2016. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |accessyear= (можливо, |access-date=?) (довідка)
↑Медведев, Юрий (13 травня 2011). Командор и офицеры. Российская газета, Столичный выпуск № 5477 (101). Архів оригіналу за 14 березня 2016. Процитовано 27 березня 2016. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |accessyear= (можливо, |access-date=?) (довідка)
↑Алексеева, Светлана Сергеевна. Научное наследие культуролога, библиотековеда, общественного деятеля Е. Ю. Гениевой как объект электронной персонификации // Библиотечная жизнь Кузбасса : производств.-практ. изд.. — 2017. — Вип. 1 (95) (січень). — С. 44—48.
Гениева Е. Ю. Трудная дорога к храму : Судьбы российских библиотек на рубеже веков. — М. : Текст, 2004. — 192 с. — ISBN 5-7516-0422-9.
Гениева Е. Ю. Библиотека как центр межкультурной коммуникации. — М. : Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2008. — 208 с. — ISBN 5-8243-0731-8.
Гениева Е. Ю. И снова Джойс. — М. : ВГБИЛ им. М. И. Рудомино, 2011. — 366 с. — ISBN 978-5-91922-001-5.
