Глібовицький Євген Мирославович

Ця стаття містить перелік джерел, але походження окремих тверджень у ній залишається незрозумілим через практично повну відсутність виносок. Будь ласка, допоможіть поліпшити цю статтю, додайте виноски з посиланнями на відповідні джерела до тексту статті. (червень 2014)

Євген Глібовицький
Київ, 2014
Народився	15 липня 1975(1975-07-15) (49 років) Львів, Українська РСР,  СРСР
Країна	Україна
Діяльність	журналіст, політолог
Alma mater	Києво-Могилянська академія
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Євген Глібов́ицький (15 липня 1975 р., Львів) — український журналіст, громадський діяч, медіаексперт^[1], директор Інституту фронтиру.^[2]

Досліджує цінності та є учасником Несторівської експертної групи (візія для України 2025), Унівської експертної групи (візія для Львова 2025), дніпровської групи DYC (Develop Your City) (стратегія 2030), ініціатором та експертом групи із розробки стратегії для Киргизстану. Член Наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України^[3]. Є викладачем програм із комунікацій для медіа, бізнесу та неприбуткових організацій, автор популярних навчальних розробок із PR та медійних комунікацій^{[джерело?]}. Експерт школи публічного управління УКУ^[4]. У 2024 році увійшов до списку 30 лідерів думок сучасної України, чиї тексти, оцінки та інтерв’ю формують настрої еліти і влади за версією видання NV^[1]

Народився та виріс у Львові. Батько грав на гобої, був солістом Львівської опери, мати — інженер-хімік. Середню школу закінчив у місті Мілвокі в американському штаті Вісконсин. У 2000 році отримав диплом Києво-Могилянської академії за спеціальністю «політологія». Також вивчав правознавство у Львівському університеті імені Франка й філософію в Блаффтонському університеті^[en], США.

Попередня кар'єра Євгена Глібовицького стосувалася журналістики та управління бізнесом в медіа. Був штатним працівником великих українських медіа (Студія 1+1, до того «Перший національний» та «Киевские Ведомости», на початку кар'єри «Post-Поступ» і радіо «Промінь»), працював з провідними медіа як всередині країни, так і за її межами («Дзеркало тижня», «Ukrainian Weekly», радіо «Эхо Москвы») працював локальним співпродюсером для американських телеканалів CBS та PBS, BBC).

Як журналіст, має досвід роботи в «гарячих точках» (зони військових дій та надзвичайних ситуацій) (Югославія, 1999) та в кризових умовах (закарпатські повені 1998–1999; події після терактів 11 вересня в Нью-Йорку і Вашингтоні, 2001; країни Близького Сходу, 2002; справа Ґонґадзе та політична криза 2001–2002). З 2002 по 2003 рік разом з Романом Скрипіним та Андрієм Шевченком був співрозробником концепції «5 каналу». У 2002 році відмовився працювати в новинах на 1+1 через цензуру. Був засновником і, зрештою, головою Київської незалежної медіа-профспілки, яка зіграла ключову роль у забороні політичної цензури в українських медіа в 2003–2004 роках.

У 2007 році Євген Глібовицький заснував компанію зі стратегічного консультування та маркетингу pro.mova^[5], яка працює в Україні, на Кавказі та в Центральній Азії. Клієнтами компанії є бізнеси, громадські та міжнародні організації, реформаторські уряди країн колишнього СРСР.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Глібовицький Євген Мирославович

• http://pro-mova.com/ [Архівовано 18 вересня 2012 у Wayback Machine.]
• http://www.univska.com/ [Архівовано 14 серпня 2012 у Wayback Machine.]
• http://www.dyb.org.ua/ [Архівовано 21 грудня 2011 у Wayback Machine.]
• https://web.archive.org/web/20120607060648/http://www.kmbs.ua/uk

Інтерв'ю

• Інструкція від Глібовицького: стратегічне планування, майбутні кризи, безсмертні гуцули, кучмізм [Архівовано 2 січня 2022 у Wayback Machine.]
• Прокопишин, Тарас (20 листопада 2020). Євген Глібовицький: «Ми пройшли просто неймовірний шлях за ці останні десять років». The Ukrainians (укр.). Процитовано 12 вересня 2023.