Голосування на пісенному конкурсі Євробачення
Голосування на пісенному конкурсі Євробачення проводиться щорічно після виступу всіх учасників для визначення переможця. Кожна країна-учасник роздає іншим країнам два набори балів (12, 10 та від 1 до 8): один — від телеглядачів, інший — від професійного журі. Сучасна система голосування діє з 2016 року[1]. На початку заснування Євробачення пісні оцінювало демографічно збалансоване журі, в яке входили звичайні люди. В 1998 році почало поширюватись телефонне голосування і журі стало запасним варіантом на випадок несправностей в системі телефонного голосування. Так, наприклад, в 2003 році через проблеми в системі голосування ірландського мобільного оператора Eircom, ірландський національний мовник Raidió Teilifís Éireann не отримав результати телеголосування вчасно і замінив їх результатами голосування журі[2]. В 1998-2003 роках телеглядачі могли голосувати тільки протягом 5 хвилин після завершення останньої пісні, у 2004-2006 роках термін голосування становив вже 10 хвилин, у 2007-2009 роках — 15 хвилин. У 2010-2011 глядачі могли голосувати протягом усього шоу, але у 2012 році це правило було скасовано. З 1956 до 1992 року організатори зв'язувалися з журі телефоном, щоб дізнатися їх оцінки. Починаючи з 1993 року організатори в прямому ефірі зв'язуються з представниками журі по супутниковому зв'язку і ці представники в прямому ефірі зачитують оцінки. До 2003 року представники журі мали зачитувати оцінки вголос англійською та французькою мовами, але починаючи з 2004 року вони зачитували результати лише однією з мов через часові обмеження. Через ті самі часові обмеження з 2006 до 2015 року представники журі зачитували вголос лише отримувачів 8, 10 та 12 балів, а отримувачі 1-7 балів висвітлювались на екрані. З 2016 року представники оголошують тільки отримувачів 12 балів. У 2008 році з'являється смужка (progress bar) яка показує скільки країн вже опитано і скільки залишилося. Системи голосування
На Євробаченні 2004 було внесено зміну до правил, відповідно до якої в фіналі могли голосувати всі країни, а не тільки ті, які пройшли до фіналу. В результаті цього на конкурсі перемогла представниця України Руслана із рекордними на той момент 280 балами. Якби нове правило не було запроваджено і конкурс проходив би за правилами минулого року, то тоді б переміг представник Сербії та Чорногорії Желько Йоксимович зі 190 балами, а Руслана набрала б лише 175 балів. Правило про те, що у фіналі можуть голосувати всі країни, які беруть участь в цьогорічному Євробаченні, діє і дотепер. Також в 2006 році Сербії та Чорногорії дозволили голосувати у півфіналах та фіналі попри те, що країна не змогла взяти участь в конкурсі через скандал на національному відборі. В 2008 році із запровадженням другого півфіналу були змінені правила голосування у півфіналах. До фіналу виходили дев'ять пісень обрані телеголосуванням та одна пісня вибрана національними журі. Це нововведення стало об'єктом критики зі сторони Республіки Македонії, яка в півфіналах 2008 та 2009 року займала десяті місця за телеголосуванням. Починаючи з 2010 року результати телеголосування та національних журі складалися разом і за сумарними результатами обиралися десять фіналістів. Національні журі складаються з п'яти професіоналів музичної сфери, які призначаються національним мовником. ЖуріКожна країна має власну колегію журі, яка складається з п'яти членів, і яка виставляє учасникам з інших країн 1-8, 10 або 12 балів. Склади колегій журі оголошуються за тиждень до початку конкурсу. Існують такі вимоги до членів журі:
ТайбрейкиТайбрейки (правила визначення переможця при нічийному результаті) були запроваджені після конкурсу 1969 року, на якому переможцями стали одразу чотири країни які отримали однакову кількість балів: Велика Британія, Іспанія, Нідерланди та Франція. Через цей інцидент Австрія, Норвегія, Португалія, Фінляндія та Швеція відмовились від участі в конкурсі наступного року в знак протесту. Алгоритм визначення переможця є таким:
Спочатку ці правила застосовувались тільки для визначення переможця. З 2008 року вони застосовуються для будь-якого місця. Єдиним випадком, коли ці правила застосовувались для визначення переможця був конкурс 1991 року, коли Швеція та Франція обидві отримали по 146 балів. Сучасні правила тайбрейку були запроваджені у 2003 році, в 1991 вони були трошки іншими. Визначення переможця починалося одразу з порівняння кількості оцінок в 12 балів. У Швеції та Франції їх було однаково по чотири. Кількість оцінок в 10 балів у Швеції була п'ять, а у Франції тільки дві, тому Швецію було оголошено переможцем, а Франція отримала друге місце. Найвищі балиНижче наведено країни, які набрали у певні роки понад 300 балів. З них пісня «A Million Voices» російської виконавиці Поліни Гагаріної стала першою, яка набрала більше ніж 300 балів і не перемогла, а пісні «You Are the Only One» російського виконавця Сергія Лазарєва та «Sound of Silence» австралійської виконавиці Дамі Ім першими, які набрали понад 400 та 500 балів відповідно, які теж не перемогли. Оскільки кількість країн, які можуть голосувати, та системи голосування часто змінюються, відсоток від загальної кількості балів може бути більш об'єктивним. Нуль балівДо 1975
1975-2016
Одразу після завершення Євробачення 2003, на якому британський гурт Jemini отримав нуль балів, було проведено онлайн-голосування для визначення того, яка пісня найменше заслуговує нульової оцінки, а яка найбільше. Пісня "¿Quién maneja mi barca?" (Іспанія, 1983) була визнана такою, що найменше заслуговує на нульову оцінку, а "Lisa Mona Lisa" (Австрія, 1988) - найбільше. На Євробаченні 2012 пісня Echo (You and I) французької співачки Anggun не отримала жодних балів з телеголосування, але отримала бали від журі. В першому півфіналі того ж року пісня Would You? бельгійської співачки Iris отримала лише два бали з телеголосування, але ці два бали були від Албанії, яка не використовувала телеголосування, і результати телеголосування цієї країни визначалися журі. У 2007 році британський публіцист Тім Мур написав книгу "Nul Points", в якій опублікував інтерв'ю з виконавцями, які отримали нуль балів на Євробаченні[12]. З 2016
ПівфіналиДо 2016:
З 2016:
«Сусідське» голосуванняІснує добре помітна закономірність, що країни часто голосують за своїх сусідів, хоча не існує єдиної думки чому це відбувається[13]. Найбільш популярними поясненнями цьому є політична близькість сусідських країн або ж подібність музичних смаків у сусідів. Можна виділити такі блоки країн, члени яких регулярно голосують один за одного:
або пари країн, які регулярно голосують одна за одну:
Також діаспори в різних європейських країнах часто голосують за країну свого походження, наприклад:
Див. такожПримітки
Посилання
|