Гри́жа Ґі́лмора, або спорти́вна гри́жа або гри́жа спортсме́нів[1] — патологічне ураження пахвини, притаманне спортсменам[2].
Визначення
Грижа Ґілмора вперше була описана в медичній літературі в 1980 році британським хірургомДжеррі Ґілмором як притаманна спортсменам (футболістам, хокеїстам, бейсболістам тощо) патологія, ознаками якої є наявність стійкого болю в пахвинній ділянці, що провокується/індукується стереотипними для певного виду спорту рухами, розширення поверхневого пахвинного кільця та наявність низки структурно-морфологічних змін анатомічних елементів, що формують пахвинний канал (без утворення істинної грижі)[3][4].
Синоніми
Сьогодні в медичній літературі для означення цієї патології рівнозначно використовують низку термінів, а саме:
• спортивна грижа (англ.Sports hernia)[5]
• грижа спортсменів (англ.Sportsman's hernia)[6]
• спортивна пубалгія (англ.Athletic pubalgia)[7]
• хокейна пахвина (англ.Hockey groin)[8]
• синдром хокейної пахвини (англ.Hockey groin syndrome)[9]
• синдром хокейного кидка (англ.Slap Shot Gut)[10]
• пахвинно-зв'язкова ентесопатія Ешбі (англ.Ashby's Inguinal Ligament Enthesopathy)[11]
• лонно-пахвовий больовий синдром (англ.Pubic inguinal pain syndrome)[11]
В науково-популярних виданнях і пресі, особливо українській, для означення грижі Ґілмора часто використовуються сленгові терміни «пахові кільця» (калька з рос.паховые кольца)[12][13], «розтягнення паху»[14], «розтягнення м'язів паху»[15].
Термінологія
Термін «грижа» стосовно цієї патології є типовим місномером — хибним терміном, який передбачає інтерпретацію, що не відповідає дійсності: тобто, при грижі Ґілмора ніколи не буває класичної ознаки істинної грижі — випинання вмісту черевної порожнини крізь її стінку. Ця патологія була означена як грижа задовго до з'ясування її справжньої природи у зв'язку з тим, що під час її хірургічного лікування було застосовано способи лікування пахвинних гриж[16].
Інцидентність
Частота грижі Ґілмора є різною при занятті різними видами спорту:
Грижа Ґілмора — патологія, притаманна людям, які регулярно, як правило професійно, займаються ігровими видами спорту: футболом, хокеєм, регбі, тенісом тощо.
Передумови виникнення грижі Ґілмора пов'язані з повторюваністю притаманних для цих видів спорту рухів: перерозгинання тулуба, перевідведення і приведення стегна, ротаціїтазу[18]. Такі функціональні зміни біомеханіки з часом призводять до структурної диспропорціїм'язів-антагоністів: надмірного розвитку м'язів стегна при слабко розвиненій абдомінальній мускулатурі. За таких обставин під час чергового заняття спортом інтенсивне скорочення
м'язів-антагоністів спричиняє розвиток ушкоджень (розтягнення, розрив) анатомо-структурних елементів пахвинної ділянки, що супроводжується виникненням гострого болю у цій ділянці, суттєво обмежує актуальну рухову активність спортсмена і формує підґрунтя для виникнення у нього стійкого больового синдрому — грижі Ґілмора.
Причини виникнення
Розволокнення апоневрозу зовнішнього косого м'яза живота (SIR — поверхневе пахвинне кільце, А — апоневроз зовнішнього косого м'яза живота).
При грижі Ґілмора характерними ознаками є біль або дискомфорт, локалізовані у пахвині на фоні розширення поверхневого пахвинного кільця, які посилюються при типовому спортивному навантаженні і зменшуються або зникають при його припиненні. Біль у пахвинній ділянці є глибоким, хронічним, асоційованим з фізичною активністю, вщухає в спокої, посилюється при швидких рухах, сидінні, кашлі.
Цей біль, зазвичай, іррадіює в ділянку привідного м'яза стегна, корінь калитки чи в яєчка.
Під час чергового заняття спортом больовий синдром при грижі Ґілмора різко посилюється: біль стає жорстким і нестерпним. На наступний день після матчу, біль у пахвинній ділянці виникає навіть при звичних рухах (вставанні з ліжка, сіданні в автомобіль) та при навіть незначному підвищенні внутрішньочеревного тиску (кашель, чхання або спортивна діяльність).
Посттравматичне «захоплення» рубцевою тканиною n. Ilioinguinalis (N — нерв, А — край розволокненого апоневрозу).
На початкових стадіях грижі Ґілмора пацієнти підлягають консервативному лікуванню, що включає застосування місцевих анестетиків (бупівакаїн, лідокаїн), нестероїдних протизапальних (ібупрофен, напроксен) чи стероїдних препаратів, електростимуляціюнервів, лазеротерапію, фізіотерапевтичні процедури, терапію компресійним одягом, лікувальну фізкультуру та масаж[2][5]. Проте, консервативне лікування дозволяє лише стабілізувати стан хворих, не вирішуючи суті проблеми. Тому радикальним способом лікування грижі Ґілмора є хірургічне втручання, суть якого полягає в оперативному відновленні анатомічної структури пахвинної ділянки, укріпленні стінок пахвинного каналу та декомпресіїнервів. Застосовуються лапараскопічні (з використанням алотрансплантатів) та відкриті методики операцій, хоча більшість авторів наголошують на тому, що відкриті оперативні втручання дають змогу здійснити ретельнішу ревізію пахвинної ділянки і, відповідно прецизійніше відновити її структуру[23].
Найчастіше з відкритих оперативних втручань використовуються операції: Ґілмора (англ.- Gilmore)[23], Мейєрса (англ.Meyers)[24], Брауна (англ.- Brown)[25] та Мускавек (нім.- Muschaweck)[26]. У 30 % хворих відкриті операції доповнюються виконанням тенотоміїаддукторів (для зменшення натягу)[27].
При рефрактерному до консервативної терапії больовому синдромі з ознаками посттравматичного «захоплення» рубцевою тканиною n. Ilioinguinalis (англ.- nerve entrapment), спричиненого втягненням зазначеного нерву в масивний площинний процес рубцювання розірваних країв апоневрозу m.obliquus externus abdominis, хворим рекомендовано іліоінгвінальну невректомію[28] або операція Герича[29].
Загалом ефективність хірургічного лікування СПБС за даними літератури становить від 62 % до 100 % і залежить від точності діагностики, ретельності відновлення анатомічної структури і повноцінної реабілітації (термін повернення до активного спорту від 4 тижнів до 6 місяців).
↑ абAhumada LA, Ashruf S, Espinosa-de-los-Monteros A, Long JN, de la Torre JI, Garth WP, Vasconez LO. «Athletic pubalgia: definition and surgical treatment». Ann Plast Surg 2005;55(4):393-6. PMID 16186706
↑Герич Г. І. Біль в пахвинній ділянці(БПД) у спортсменів: причини виникнення та дефініції//Матерали 70-ї загальноуніверситетської студентської наукової конференції. — Львів, 2009. — С.64
Герич І. Д., Герич Г. І., Барвінська А. С., Ващук В. В., Яремкевич Р. В. Пахвинний больовий синдром і патологічні зміни пахвиного каналу: грижа Ґілмора чи пахвинна грижа // Клінічна хірургія. — 2012. — № 10. — С. 14-15.
