Гусари (Австро-Угорщина)

Гусари (Цісарсько-королівські гусари) — як і драгуни та улани були складовою частиною кавалерії Збройних Сил Австро-Угорщини.

15 травня 1867 року Австрійська імперія трансформувалася у дуалістичну монархію (Австро-Угорщину). Причиною цьому була поразка Австрії у війні проти Пруссії, яка послабила монархію і змусила її піти на поступки угорцями. Отримавши автономію, угорці почали створювати і власну армію — Ландвер Угорського королівства, тобто угорське ополчення, яке не входило до складу спільної австро-угорської армії. В Ціслетанії (австрійські частині імперії) також був створений власний ландвер. Таким чином, в Австро-Угорщині було три різні армії: спільна, королівський угорський ландвер та цісарсько-королівський ландвер. Кожна з них мала власні кавалерійські підрозділи.

• До складу Спільної армії входило 16 полків гусарів, а до королівського угорського ландверу — 10. Традиційно найбільше рекрутів для підрозділів гусарів набирали в Угорському королівстві, до якого входили також Банат (північна частина Сербії), Трансильванія (тепер в Румунії), Хорватія, Словаччина (тоді Верхня Угорщина). Більшість полків (крім деяких винятків) теж базувалися там.

• Полк гусарів цісарсько-королівської армії складався з двох дивізіонів, в кожному з яких було 3 ескадрони. Крім того, входили різні допоміжні підрозділи: телеграфна служба, запасні ескадрони, інженерні взводи.

Назви полків вказані станом на 1914 рік:

• Гусарський полк Імператора № 1
• Гусарський полк Фрідріха Леопольда Прусського № 2
• Гусарський полк графа фон Хадіка № 3
• Гусарський полк Артура герцога Коннаут і Стратхорн № 4
• Гусарський полк графа Радецького № 5
• Гусарський полк короля Вюртембергу Вільгельма ІІ № 6
• Яберенсько-Куманський гусарський полк імператора Німеччини і короля Пруссії Вільгельма ІІ № 7
• Гусарський полк Терстянського № 8
• Гусарський полк графа Надашдь № 9
• Гусарський полк прусського короля Фрідріха Вільгельма III № 10
• Гусарський полк короля Болгарії Фердинанда І № 11
• Гусарський полк № 12
• Гусарський полк Вільгельма, кронпринца німецького рейху і кронпринца прусського королівства, № 13
• Гусарський полк Колошварі № 14
• Гусарський полк ерцгерцога Франца Сальватора № 15
• Гусарський полк графа граф Ікскюль-Ґюлленбанда № 16

Станом на 1914 рік в угорському ландвері було 10 полків гусарів:

• Будапештський № 1
• Дебреценський № 2
• Сеґедський № 3
• Сабадський № 4 (Сабадка — угорська назва тепер сербського місто Суботиця)
• Кошицький № 5
• Залаеґерсегський № 6
• Папаський № 7(місто Папа в Угорщині)
• Печський № 8
• Марошвашаргейський № 9 (Марошвашаргей — місто в Трансильванії, тепер Румунія)
• Вараждинський № 10 (Вараждин — місто у Хорватії)

Чако — військовий головний убір, який походить саме з Угорщини. Слово «чако» походить від угорського «csákós süveg» (висока шапка). Чако було частиною уніформи угорських гусар ще з XVIII ст.

Чако угорських гусарів було обшите тканиною, колір якої відповідав полковому стандарту.

Штани (нім. Stiefelhose) мали специфічний покрій, зумовлений родом військ. У верхній частині широкого покриття, штанини звужуються і заправляються в чоботи. Спереду на стегні одна кишеня. Частина штанів на сідницях могла бути обшита для зміцнення ще одним шаром сукна такого ж кольору.

Чоботи гусарів називалися «чізма». Вони відрізнялися від взуття інших кавалеристів тим, що були елегантнішими. Наприклад, край халяви чобота був прикрашений 8 мм шнуром. Спереду зверху — маленька квіточка діаметром 2,5 см. В офіцерів шнур був заплетений, а квіточка під час парадів могла бути золотого з чорним кольорів.

Стандартним озброєнням гусарів, як і інших кавалерійських підрозділів, був карабін Штаєр, який характеризувався високою скорострільністю. ЇЇ заряджання здійснюється за допомогою обойми з п'ятьма набоями поміщеними в металічну пачку, яка залишається в магазині до використання всіх набоїв. Офіцери мали офіцерські револьвери. Також револьвери (Gasser Armeerevolver M 1870/74) могли бути у рядових, які не мали гвинтівки. Патронташ, виготовлений з коричневої шкіри, був прикріплений на поясі.

Також використовувалася кавалерійська шабля Kavalleriesäbel M 1869, тобто зразка 1869 року. Ефес офіцерської шаблі був прикрашений посрібленою ниткою. До кожної шаблі був прикріплений темляк — петля з ременя або стрічки. Вона відрізнялася своїм кольором у офіцерів різного рангу та рядових.

• Johann C. Allmayer-Beck, Erich Lessing: Die K.u.k. Armee. 1848—1918. Verlag Bertelsmann, München 1974, ISBN 3-570-07287-8.
• Das k.u.k. Heer im Jahre 1895 Schriften des Heeresgeschichtlichen Museums in Wien — Stocker Verlag, Graz 1997
• k.u.k. Kriegsministerium «Dislokation und Einteilung des k.u.k Heeres, der k.u.k. Kriegsmarine, der k.k. Landwehr und der k.u. Landwehr» in: Seidels kleines Armeeschema — Herausg.: Seidel & Sohn Wien 1914
• «Adjustierungsvorschrift für das k.u.k. Heer, die k.k. Landwehr, die k.u. Landwehr, die verbundenen Einrichtungen und das Korps der Militärbeamten» von 1867 Herausgegeben durch das k.u.k. Kriegsministerium Wien. Fassung von 1911/1912

• Google Books: Die Reiter-regimenter der K.k.oesterreichischen Armee: Historische Skizzen, chronologisch geordnete Bruchstücke Regimenterweise bearbeitet
• Сайт присвячений австро-угорській армії: http://www.austro-hungarian-army.co.uk [Архівовано 3 січня 2019 у Wayback Machine.]