ДНК-маркер або молекулярно-генетичні маркери, маркер генетичний — поліморфна ознака, що виявляються методами молекулярної біології на рівні нуклеотидної послідовності ДНК, для певного гену або для будь-якої іншої ділянки хромосоми при порівнянні різних генотипів, особин, порід, сортів, ліній.

Наука накопичила великий масив даних про ефективність використання молекулярно-генетичних маркерів, як на рівні білків, так і ДНК, РНК, для вирішення багатьох завдань генетики, селекції, збереження біорізноманіття, вивчення механізмів еволюції, картування хромосом, а також для насінництва і племінної справи.

Найбільш широко використовувані молекулярно-генетичні маркери умовно можна поділити на такі типи —

• маркери ділянок структурних генів, що кодують амінокислотні послідовності білків (електрофоретичні варіанти білків),
• маркери некодуючих ділянок структурних генів і
• маркери різних послідовностей ДНК, ставлення яких до структурних генів, як правило, невідомо — розподіл коротких повторів за геномом (RAPD — випадково ампліфікуєма поліморфна ДНК; ISSR — інвертовані повтори; AFLP — поліморфізм у сайтах рестрикції) і мікросателітні локуси (тандемні повтори із довжиною елементарної одиниці в 2-6 нуклеотиди).

Є цілий набір сучасних технологій виявлення поліморфізму на рівні ДНК, серед яких можна виділити наступні:

• аналіз поліморфізму довжин рестрикційних фрагментів ДНК (RFLP);
• аналіз поліморфізму за допомогою полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) та інші методи на основі ампліфікації ДНК між повторюваними послідовностями в геномній ДНК.

• Арефьев В. А., Лисовенко Л. А., «Англо-русский толковый словарь генетических терминов», г. Москва: изд. ВНИРО, 1995 г. (рос.)

Це незавершена стаття з генетики. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.