Демуцький Данило Порфирович

Данило Порфирович Демуцький
Народився	4 (16) липня 1893[3]  Охматів, Жашківський район, Україна
Помер	7 травня 1954(1954-05-07)[1][2] (60 років)  Київ, Українська РСР, СРСР[1]
Поховання	Байкове кладовище
Громадянство	Російська імперія, УНР, СССР
Національність	українець
Діяльність	кінооператор, оператор-постановник, фотограф
Alma mater	Юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Жанр	соціалістичний реалізм
Нагороди
IMDb	ID 0218837
Медіафайли у Вікісховищі

Дани́ло Порфи́рович Дему́цький (нар. 4 (16) липня 1893(18930716), Охматів — 7 травня 1954) — український фотограф та кінооператор. Учасник знімань кінострічки Олександра Довженка «Земля». Жертва сталінського терору (три арешти НКВС).

Народився в селі Охматів (тепер Жашківського району Черкаської області). Його батько — Порфирій Демуцький — лікар, композитор і відомий діяч культури, збирач зразків народної музичної культури, керівник великого сільського хору.

Вступив до гімназії у Києві, згодом в університет Святого князя Володимира спочатку на медичний, а потім (через рік) перевівся на юридичний факультет.

Захоплення фотографією почалося з членством у київському товаристві фотолюбителів «Дагер»: знімав пейзажі, згодом портрети. У 1913 році вперше виступає на «Всеросійській виставці художників світлопису» зі своїми 4-ма пейзажами. По закінченні університету був учасником виставок у Києві, Харкові, Одесі, Москві, Петербурзі. Фотографував моноклем, найпростішим об'єктивом, що давало змогу досягти незвичайного мальовничого ефекту. На батьківщині його фотороботи спочатку не викликали захоплення, однак у Парижі в 1925 році вони отримали золоту медаль на Міжнародній виставці ужиткового мистецтва.

Працював фотографом, був співробітником журналів «Вестник фотографии» та «Солнце России». Згодом співпрацював з театром «Березіль» Леся Курбаса.

1925 починає працювати на Одеській кінофабриці ВУФКУ завідувачем фотоцеху. Як розповідав Демуцький, стати оператором було непросто, це була свого роду «каста», секрети майстерності якої не розголошували, а вступ до неї був суворо обмежений. І навчатися цієї професії тоді було ніде. Завдяки Олексію Калюжному, ще одному великому оператору того часу, Демуцький отримав на одну ніч апарат, щоб опанувати технічні тонкощі.

Незабаром він разом з німецьким заїжджим оператором Йозефом Роною знімають фільм за сценарієм Олександра Довженка «Вася-реформатор» та «Ягідка кохання» (1926 р.). Потім вони ненадовго розійдуться, щоб 1929 року зійтися в фільмі «Арсенал», де яскраво виявилася художня манера Демуцького. Йосип Шпінель, сценограф фільму, згадував, що знімати було важко: не було простору для декорацій, освітлювати їх було ще важче, але Демуцький, як оператор дуже чутливий до задуму художника, говорив: «Не думайте про мене, будуйте декорації, як вважаєте за потрібне. А я вже докладу зусиль, щоб їх освітити та зняти».

Улітку 1929 року Демуцький із Довженком почали знімати «Землю», створивши 1930 року ще один шедевр. За словами Василя Скуратівського, у фільмі «Земля» виникла рідкісна гармонія великого режисера і великого оператора.^[4] Майстер портрету, він створив надзвичайно пластичні та психологічно насичені портрети за допомогою тонких світлових нюансів. За допомогою монокля та різних насадок на об'єктив він малював пейзажі у димці й акторів у м'яких приглушених тонах. Далі буде «Іван», де чудово зняті Дніпровські пороги, що ховаються під воду.

А 1932 його заарештують за звинуваченням в розголошенні даних допиту та приховуванні сценарію Фавста Лопатинського «Україна». Звільнили через 4 місяці, але арешт багато що зламав. На знімання «Івана» Довженко змушений запросити ще двох операторів.

19 жовтня 1934-го він був заарештований НКВС вже у Києві, де працював оператором Київської кіностудії. На допиті Демуцькому необхідно було докладно розповісти про всіх родичів, близьких і далеких, по материній і по батьковій лінії. Звинувачення полягало в тому, що нібито Данило був родичем активного члена білоемігрантської організації К. Ф. Демуцького і мав із ним зв'язок. Під арештом пробув знову 4 місяці, а у квітні 1935 року його звільнили із зобов'язанням наступного дня з'явитися в органи НКВС, де йому й повідомили, що «Демуцькому Д. П., із дворян, як соціально небезпечному елементу заборонити проживання в 15-ти пунктах СРСР терміном на три роки, тобто по 19 грудня 1937 року». Він обрав з того, що було можливо, Ташкент, оскільки там було кіновиробництво.

В Узбекистані Данило Демуцький знімає невеличкі сюжети для студії хронікальних фільмів. Але у січні 1938 року оператора знову заарештовують за показами якогось психічно ненормального хлопчика, разом з ще 21-ю людиною. Справа була заплутана, слідство тягнулося рік, а потім знову справу скерували на переслідство, що зайняло ще пів року. У результаті справу було припинено, Демуцький з іншими відсидів 17 місяців у в'язниці і 1 червня 1939 року його звільняють одним з перших. Повна реабілітація дає можливість Демуцькому повернутися до Києва.
У роки війни він знову працював у Ташкенті, зняв фільми «Насреддін у Бухарі», «Тахір і Зухра». У 1947-му створив знаменитий «Подвиг розвідника» вже на Київській кіностудії. За кілька днів до смерті йому присвоїли звання «Заслужений діяч мистецтв Української РСР», а для всіх він залишився класиком світового кіно.

Помер у Києві 7 травня 1954 року і похований на Байковому кладовищі на центральній алеї поряд з батьком П. Д. Демуцьким (ділянка № 2; надгробок — мармур, барельєф; скульптор І. Г. Майєр).

• 1926 — «Вася-реформатор» (средньометражний, спільно з Й. Роною)
• 1926 — «Свіжий вітер»
• 1926 — «Ягідка кохання» (спільно з Й. Роною)
• 1927 — «Два дні»
• 1927 — «Примха Катерини ІІ»
• 1927 — «Лісова людина»
• 1929 — «Арсенал»
• 1930 — «Земля»
• 1931 — «Фата морґана» (спільно з О.Панкрат'євим)
• 1932 — «Іван» (спільно з Ю. Єкельчиком та М. Глідером)
• 1932 — «На великому шляху»
• 1936 — «Киргизстан» (документальний, спільно з М. Голубєвим)
• 1937 — «Країна весни» (документальний)
• 1942 — «Сині скелі» (у Бойовій к/зб № 9) (короткометражний)
• 1943 — «Рокі молоді»
• 1943 — «Насреддін у Бухарі» («Ходжа Насреддін»)
• 1945 — «Тахір та Зухра» (спільно з М. Краснянським, М. Карюковим, В. Морозовим)
• 1946 — «Пригоди Насреддіна»
• 1947 — «Подвиг розвідника»
• 1950 — «У мирні дні»
• 1951 — «Тарас Шевченко» (у співавт.)
• 1953 — «Калиновий гай» (спільно з В. Філіпповим i Н. Слуцьким)

• 1944 — Заслужений діяч мистецтв Узбецької РСР;
• 1951 — Премія на 6-му Міжнародному кінофестивалі у Карлових-Варах за найкращу операторську роботу (фільм «У мирні дні»);
• 1952 — Сталінська премія (1-го ступеня за фільм «Тарас Шевченко»);
• 1954 — Заслужений діяч мистецтв Української РСР.

• В Києві, на вулиці Саксаганського, 24, де з 1947 по 1954 жив Данило Демуцький, 1976 року встановлена бронзова меморіальна дошка (барельєф; скульптор І. М. Копайгоренко)^[5].
• Документальний фільм, присвячений життю і творчості Д. П. Демуцького «Нехай святиться ім'я твоє» (1992—1993, режисер Н. О. Акайомова).

• Ушаков М. Три оператори. — Київ, 1930.
• Кохно Л.. Данило Порфирович Демуцький. — Київ, 1965.
• Антропов В. Творчество украинского оператора Даниила Демуцкого // Кино и время. — 1965. — Вып. 4. (рос.)
• В. І. Кізченко. Демуцький Данило Порфирович [Архівовано 9 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 331. — ISBN 966-00-0405-2.
• В. Т. Поліщук. Демуцький Данило Порфирович [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.

• Демуцький Данило Порфирович // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• Енциклопедія вітчизняного кіно (рос.)
• С. Тримбач. Данило Демуцький: Талант бачити
• А. Антипенко. Мой Демуцкий [Архівовано 16 лютого 2007 у Wayback Machine.] (рос.)
• Оператор-чарівник Данило Демуцький — Літературна Україна, 01 лютого 2020, № 3-4.