Дума про Батурин

Спи, дитя моє кохане, люлі, люлі, бай, Заглядає місяць ясний в наш убогий рай. Стану я пісень співати і казок казать, Ти стули-но оченята, треба діткам спать.

Сейм свою мутную хвилю б’є об береги, Обступили наш Батурин кляті вороги. Та тверда у нас залога, й козаки якстій, І надія наша в Бога й в Діві пресвятій.

Люлі, люлі, синку, виростай в забаву, Козачеству на славу, воріженькам в розправу,

Люлі, люлі, синку...

Але рано нагла зрада: із пекельних врат Пси скажені увірвались в Божий вертоград. Плюндрували, мордували, кров живих пили, Звіру, птиці на поталу мертвих оддали.

Із цього погару злого, із руїн незрим Виніс нас, моя дитинко, Божий херувим. І в безпеці нас поставив, спас і сохранив, І клейноти віри й цноти в нас оборонив.

Люлі, люлі, синку, виростай в забаву, Козачеству на славу, воріженькам в розправу, Люлі, люлі, синку...

Бог з тобою, спи, дитинко, тихо засинай. І розкрали, і розтлили наш убогий рай. Притчею в язицех стали ми в краях чужих, І старцями голосили на річках своїх.

Спи, моя мала кровинко, швидше виростай, Правди Божої й отчизни ворогу не дай. І поки бенкет свій правлять нелюди й людці, Стань, мій лицарю, на варті ти з мечем в руці. І поки бенкет свій правлять нелюди й людці, Стань, мій лицарю, на варті із мечем в руці.

Люлі, люлі, синку, виростай в забаву, Козачеству на славу, воріженькам в розправу, Люлі, люлі, синку...

Бо тверда у нас залога, й козаки якстій, І надія наша в Бога й в Діві пресвятій. Люлі, люлі, синку... ^[3]