|
Еве (народ)
Е́ве (самоназва евеґбе) — народ ґбе у Західній Африці. Почесним символічним титулом Нгорифія (вождь з питань розвитку) в 1987 році обрано Сефаса Коси Бансу[1]. Територія проживання і чисельність Люди еве проживають на південному сході Гани й на півдні Того, невеликі громади також у Беніні та Нігерії. Загальна чисельність еве сягає 3 млн чол., з них бл. 1,6 млн чол. у Гані, понад 1,3 млн чол. у Того. Мова і релігіяМова еве належить до мовної підгрупи ґбе нігеро-конголезької групи конго-кордофанської мовної родини. Писемність — на латинській ґрафічній основі. Еве сповідують традиційні культи, частина мусульмани-суніти, також частково християни. Історія і суспільствоПращури еве, імовірно, прийшли з земель сучасної південно-західної Нігерії. Наприкінці XVI ст. еве сформували ряд ранньодержавних утворень, одне з яких на території сучасного Того. У еве традиційно розвинутий (зберігається і за сучасності) інститут вождівства. Сільська громада, яка раніше являла підвалину суспільного устрою, піддається руйнуванню. Господарство Традиційні заняття еве — ручне землеробство (ямс, маніок, кукурудза, овочі; експортні культури — кава, какао-боби, бавовник, плоди кокосової і олійної пальм); скотарство (велика і дрібна рогата худоба, свині), птахівництво, на узбережжі — рибальство. Серед ремесел, які зараз потроху забуваються, раніше популярними були ткацтво, гончарство, різьблення на дереві, плетіння тощо. Матеріальна і духовна культураТрадиційні житла еве — прямокутні глинобитні хатини зі стріхами з соломи або пальмового листя (зараз гофрованого заліза. На узбережжі частими є поселення з будинків на палях. Поруч з житловими будівлями зазвичай розміщуються господарські — комори, навіси для худоби тощо. В осередді поселення еве за звичаєм міститься майдан, де прийнято проводити народні зібрання, справляти судочинство тощо, а по певних днинах у великих селищах тут же вирує торжище. Повсякденним одягом чоловіків еве були великі вільного крою сорочки і штани, за святковими правилами широкі яскраві тоги. Жінки носили обернуту навколо стегон матерію, як верхній одяг — легку кофтинку. Популярними були численні прикраси (намиста, сережки, браслети тощо). Національна кухня, передовсім, рослинна — рис і кукурудза з різноманітними соусами; характерна страва — гарі, різновид каші з товченого й висушеного маніоку. Зберігаються народні вірування (віра в сили природи і культ предків) й свята. Розвинутий фольклор. Джерела і література
|
|||||||||||||||||
