Еміль Верхарн
Емі́ль Верха́рн[3][4], також Верарен[5], Вергарн[6] або Вергарен[7] (нід. Emile Verhaeren, 1855, Сінт-Амандс — 1916, Руан) — бельгійський поет, франскільон, писав французькою мовою. Один з лідерів поетичного напрямку символізму, який поширився по всій Європі на початку XX століття. ЖиттєписНародився у франкомовній фламандській родині в Сінт-Аманді, сільській комуні в бельгійській провінції Антверпен. На додаток до місцевого голландського діалекту, говорив французькою, як це було прийнято у бельгійської еліти того часу. У віці одинадцяти років його відправили до суворої школи-інтернату в Генті, якою керували єзуїти, де він подружився з Жоржем Роденбахом. В інтернаті Верхарн став абсолютним франкофоном. Потім він вивчав право в Левенському університеті, де зробив свої перші літературні кроки в студентській газеті La Semaine («Тиждень»), яку він редагував разом з оперним співаком Ернестом ван Дейком. Його знайомі-однодумці по газеті згодом стали його співробітниками в революційному мистецькому журналі «Молода Бельгія». Здобувши ступінь юриста, Верхарн навчався у 1881–1884 роках під керівництвом Едмона Пікара, відомого адвоката у кримінальних справах і впливової фігури на брюссельській мистецькій сцені. Верхарн часто спілкувався з молодими, радикально налаштованими письменниками та художниками в період мистецького оновлення. Він виступав лише у двох судових процесах, перш ніж вирішив присвятити своє життя поезії та літературі. Верхарн і УкраїнаПоезія Верхарна була популярна в Україні наприкінці XIX та в перші десятиліття XX ст. У 1922 р. в українському перекладі видано «Поезії», згодом — «Поеми» Верхарна. Українською мовою вірші Верхарна переклали Микола Терещенко, Микола Зеров, Ґео Шкурупій[8]. Великий вплив доробок Верхарна справив на Павла Тичину. Знаменним є початок восьмого віршу з циклу «В космічному оркестрі»: Людськість промовляє трьома розтрубами фанфар: Шевченко – Уїтмен – Верхарн. Мов кабелі од нації до нації, Потужно революції диктують на землі: Шевченко – Уїтмен – Верхарн. У Павла Тичини такий набір прізвищ не випадковий, а відбиває літературну ментальність часу, котра скерована була на зміну світобачення і української естетики. Лесь Герасимчук вважає, що в естетиці Тичини порівняльними є Шевченко і Верхарн, Хлєбников і Аполлінер[9]. У місті Вінниці одна з вулиць ще з 1921 р. носить ім'я Верхарна[10], це єдина в Україні вулиця з такою назвою. Див. також
Примітки
Посилання
|