Еріка Салумяе ест. Erika Salumäe
Еріка Салумяе підписує свою біографію «Залишитися живою»
Загальна інформація
Національність	естонка
Громадянство	Естонія  СРСР
Народження	11 червня 1962(1962-06-11) (62 роки) Пярну
Зріст	165 см
Вага	63 кг
Alma mater	Російський державний університет фізичної культури, спорту, молоді та туризму[1]
Спорт
Країна	СРСР і  Естонія
Вид спорту	Велоспорт
Дисципліна	спринт
Клуб	Kalev Tallinn / Põhjakotkas
Нагороди спортсмен року в Естоніїd (1983, 1984, 1987, 1988, 1989, 1990, 1992, 1995, 1996) почесний громадянин міста Елваd (1988) Олімпійські ігри Представник СРСР Золото Сеул 1988 спринт Представник Естонії Золото Барселона 1992 спринт Чемпіонати світу Золото Відень 1987 спринт Золото Ліон 1989 спринт Срібло Барселона 1984 спринт Срібло Колорадо-Спрингс 1986 спринт Бронза Богота 1995 спринт
Еріка Салумяе у Вікісховищі

Еріка Салумяе (Салумяе Еріка Акселівна, ест. Erika Salumäe, 11 червня 1962) — естонська велогонщиця, що спеціалізувалася в спринті, олімпійська чемпіонка.

Еріка стала останньою естонською радянською олімпійською чемпіонкою (1988 року в Сеулі) та першою олімпійською чемпіонкою незалежної Естонії (1992 року в Барселоні).

Від Еріки відмовилася при народженні її мати, і дівчинку відправили до дитячого будинку міста Ельва. У віці 7 років її вдочерили названі батьки. Еріка навчалася в школі з гуманітарним ухилом, писала вірші і ставала призером і переможцем літературних олімпіад. Займалася легкою атлетикою, баскетболом, ковзанярським спортом (стала чемпіонкою Естонської РСР).

Ходила до музичної школи, у 18 років віддала перевагу спортивній кар'єрі. 1980 року почала займатися велоспортом: тренер Юрій Кальмус запропонував почати тренування, повідомивши про включення велоспорту в Олімпійські ігри. Навесні в Латвії пройшли перші змагання, на яких Еріка здобула свою першу перемогу.

Після перемоги в одній з першостей СРСР в спринті, переслідуванні і груповій гонці Еріка зустрілася з тренером Станіславом Соловйовим, який запропонував переїхати до Таллінну і зайнятися велотреком. Почала тренуватися з чоловіками (жінки тоді не займалися велотреком в Естонії), багато часу проводила в Москві, спілкуючись з тренером Володимиром Леоновим. Нарешті, перемога в першості СРСР над Галиною Царьовою відкрила Еріці шлях на Універсіаду 1983 року (тоді Еріка вперше виїхала за кордон, встановивши там свій перший світовий рекорд і перемігши в спринті). Всього ж в рамках першостей СРСР вона виступала за Таллінські команди «Калев» і «Динамо».

1987—1989 — завоювала три золоті медалі на міжнародних змаганнях: дві на чемпіонатах світу і одну в Сеулі на Олімпіаді. Після такого успіху був період втоми, проте Еріка не покинула спорт і продовжила кар'єру, вигравши друге олімпійське золото в Барселоні 1992 року (і там, і там Еріка перемагала німецьких спортсменок). За її спогадами, її як олімпійську чемпіонку урочисто зустрічали біля міської ратуші Таллінна. Примітно, що Еріка могла і не поїхати на Олімпіаду в Барселоні через хворобу (протягом двох місяців вона проходила курс лікування), однак слабкість в швидкості для спринтера була компенсована тактичними ходами, що і принесло спортсменці олімпійське золото (перше для незалежної Естонії після розпаду СРСР).

З роками стан здоров'я Еріки погіршувався (її оперували 7 разів), і німецькі лікарі рекомендували їй піти зі спорту, однак вона ще раніше дала обіцянку взяти участь в Олімпіаді в Атланті 1996 року. Там естонська гонщиця посіла шосте місце, що вболівальники і преса сприйняли як розчарування і провал, не знаючи про стан здоров'я Салумяе. Останньою її нагородою стала бронзова медаль на першості світу 1995 року. Після Олімпіади Еріка завершила кар'єру велогонщиці після довгих роздумів.

1999 року Салумяе очолила Міжнародний союз велосипедистів, в якому працювала до 2006 року. 2004-го паралельно стала президентом національного Олімпійського комітету і залишила цю посаду після відходу з поста глави Міжнародного союзу велосипедистів. З 2004 року також є главою Естонського союзу шкільного спорту. Двічі обиралася в Рійгікогу (державні збори) Естонії. За свою діяльність нагороджена Орденом Естонського Червоного Хреста (2001)^[2].

2024 року в Естонії, Латвії та Литві почалися зйомки художнього фільму "Наша Еріка" (Meie Erika), присвяченого спортивній та політичній кар'єрі Еріки. Режисер – лауреат студентського "Оскара" Герман Голуб. Сама Еріка стала консультантом зі сценарію та затвердила головну акторку Каролін Юрізе. Тренера Станіслава Соловйова гратиме Родіон Кузьмін. При цьому, ні Еріка, ні Соловйов не захотіли розповідати один про одного для фільму. Тому вся історія їхніх стосунків вигадана, оскільки автори фільму не знають точно, що сталося^[3].

• Олімпійська чемпіонка 1988 і 1992 років
• Чемпіонка світу 1987 і 1989 років
• Срібний призер чемпіонатів світу 1984 і 1986 років
• Бронзовий призер чемпіонату світу 1995
• Дворазова чемпіонка Універсіади 1983 року
• 16-разова чемпіонка СРСР
• 9-разова володарка титулу найкращої спортсменки Естонії^[4]
• Побила 16 світових рекордів

Хобі — музика і читання. Є дочка Сірлом. Еріка проживає в Іспанії з 2010 року^[5], займається бізнесом. Написала автобіографію «Залишитися в живих» (ест. Jääda ellu).

• Досьє на sport.references.com [Архівовано 30 липня 2016 у Wayback Machine.]