Кайкоура (хребти)

Кайкоура
англ. Kaikōura Ranges
Хребти Кайкоура і долина річки Ковгай
Країна	Нова Зеландія
Регіон	Кентербері та Марлборо
Є частиною	північне продовження Південних Альп
Довжина	≈ 97 км, з ПнС на ПдЗ
Ширина	до 45 км
Найвища точка	Тапуає-о-Уенуку
- координати	41°59′45″ пд. ш. 173°39′45″ сх. д. / 41.99583° пд. ш. 173.66250° сх. д. / -41.99583; 173.66250
- висота	2885 м
Найвищі вершини	Внутрішній Кайкоура: Тапуає-о-Уенуку (2885 м), Алярм (2877 м), Мітра Пік (2621 м), Саймонс (2408 м) Севард Кайкоура: Манакау (2608 м), Те ао Вгекере (2590 м), Тарагака (2414 м)
Кайкоура (хребти)
Кайкоура у Вікісховищі

42°0′0″ пд. ш. 173°40′0″ сх. д. / 42.00000° пд. ш. 173.66667° сх. д. / -42.00000; 173.66667

Хребти Кайкоура (англ. Kaikōura Ranges) — це два паралельні гірські хребети, розташовані на північному сході Південного острова в регіонах Кентербері та Марлборо, у Новій Зеландії. Два хребти видно з великої відстані, в тому числі з південного узбережжя Північного острова.

Хребти Кайкоура сформовані вздовж системи розломів Марлборо^[en] Нової Зеландії, їх можна розглядати як найпівнічніше продовження Південних Альп на Південному острові. Капітан Джеймс Кук назвав їх гори Локер-он (англ. Looker-on mountains, укр. Спостерігачі)^[1]. Але сучасну назву вони беруть від імені міста Кайкоура^[en], яке розташоване на східному узбережжі острова Південний, навпроти південного краю більш східного хребта — Севард Кайкоура (англ. Seaward Kaikoura Range). Цей хребет піднімається прямо від узбережжя на північ від міста і домінує над ним.

Хребет Севард Кайкоура, довжиною близько 79 км, починається за 32 км на південний захід від містечка Ворд^[en], на північний схід від гори Пенінсула (англ. Mount Peninsula) висотою 1247 м^[a], як продовження Пиловидного хребта (англ. Sawtooth Range)^[2] і обмежений на півночі вигином річки Кларенс^[en]. Найвища точка хребта — гора Манакау — 2608 метри над рівнем моря^[1]. Хребет простирається в південно-західному напрямку і закінчується на південний захід від вершини Тінлайн (англ. Mount Tinline), висотою 1747 м^[b].

Довга річкова долина річки Кларенс відокремлює хребет Севард Кайкоура від довшого та вищого хребта Внутрішній Кайкоура (англ. Inland Kaikoura Range). Цей гірський хребет містить найвищий пік Тапуає-о-Уенуку висотою 2885 метрів, переклад назви якого з маорі є поетичним і перекладається як «Сліди бога веселки». За Внутрішнім Кайкоура, на захід, розташована долина річки Аватере^[en], яка проходить паралельно долині річки Кларенс^[1]. Хребет Внутрішній Кайкоура має довжиною понад 97 км, починається з Блакитної гори (англ. Blue Mountain, 1243 м)^[c], що знаходиться на відстані 16 км на захід — південний захід від містечка Ворд. Хребет має південно-західний напрямок. Він закінчується на південний захід від гори Теркс-Хед (англ. Turks Head, 1959 м), в долині Ачерон (англ. Acheron Valley)^[3].

Хребти Кайкоура, вкриті снігом і є прекрасним видовищем, яке можна спостерігати з Веллінгтона, розташованого на протилежному березі протоки Кука. Клімат цих районів характеризується сухою холодною зимою. Долини, захищені довколишніми пагорбами та горами, часто сухі (середньорічна кількість опадів становить від 600 мм до 700 мм), з жарким літом і прохолодною зимою. Середня максимальна температура влітку становить майже 24 °C, а середня мінімальна температура взимку — 1,6 °C^[4].

Спочатку сформовані в епоху міоцену, хребти Кайкоура складаються в основному з грауваки та аргілітів. Подальше утворення гір відбулося в епоху раннього плейстоцену, і саме в цей період відбулося значне їх підняття, яке сформувало сучасний рельєф цих гір. Періоди зледеніння призвели до ерозії ґрунтів та утворення осипів. Ґрунти, як правило, бідні, а крутість рельєфу, як правило, призводить до нестабільності поверхні^[5].

Обидва хребти почали підніматися з моря близько 30 мільйонів років тому внаслідок субдукції Тихоокеанської тектонічної плити під Австралійську плиту в районі Альпійського розлому. Цей процес триває і сьогодні і проявляється в частих, доволі сильних землетрусах в цьому районі і наявності активних розломів, на південно-східних і, відповідно, найкрутіших схилах цих хребтів^[3].

Частково внаслідок клімату, із сезонними сухими північно-західними вітрами, а частково внаслідок постійного підняття поверхні гір, але також через затоварення і появи шкідливих тварин після європейської експансії хребти і їх схили в значній мірі позбавлені рослинності; збереглися лише порівняно невеликі ділянки купини і гірської тотари. На нижньому північно-західному схилі хребта Кайкоура, зверненого до моря, чагарник мануки покриває великі площі^[3].

Для гір характерні сопки і великі відкриті осипи, в той час як низовинні ліси, внаслідок лісозаготівлі, в значній мірі були вирубані до стану чагарникових зарослів^[1]. Тим часом, хребет Спенсера, який лежить північніше, має більш незаймані букові ліси^[4].

Хребти містять важливу орнітологічну територію в «Долині річки Ковгай та струмка Буревісник»^[en][6]. Місця, які знаходиться на висоті 1200—1800 м над рівнем моря, були визнані BirdLife International як важливе місце для птахів, оскільки воно містить всю гніздову популяцію, близько 100 000 пар у двох колоніях, буревісників Хаттона^[6].

• Ультра-піки Нової Зеландії
• Річка Ковгай

• Хребти Кайкоура в онлайн-версії «Encyclopædia Britannica». (англ.)
• Alexander Hare McLintock, New Zealand Geological Survey Geert Jan Lensen, New Zealand Ministry for Culture and Heritage Te Manatu Taonga. KAIKOURA RANGES. An encyclopaedia of New Zealand, edited by A. H. McLintock, 1966. (англ.). Архів оригіналу за 9 січня 2021. Процитовано 19-02-2021.
• The Kaikoura Ranges. www.marlboroughonline.co.nz (англ.). Архів оригіналу за 13 лютого 2021. Процитовано 19-02-2021.
• Мапа гірських хребтів Кайкоура на Topomap.co.nz, (англ.)