|
Квантовий ефект ЗенонаКвантовий ефект Зенона — ефект продовження часу життя метастабільної квантової системи при спостереженні. Ефект названий за аналогією з апоріями Зенона. Таку назву йому дали в 1977 році Джордж Сударшан та Байдьянат Місра з Техаського університету[1], але вперше цей парадокс був розглянутий Леонідом Халфіним у 1958 році[2][3]. У граничному випадку, коли спостереження ведеться неперервно, метастабільний стан ніколи не розпадеться. Час життя може й зменшитися, в такому разі ефект називають антизеноновим. Ідея в тому, що тоді як у проміжках між вимірюваннями квантова система еволюціонуватиме поступово, причому на перших порах ця еволюція відрізнятиметься від експоненціального закону розпаду, вимірювання редукує її до чистого стану, й історія розпочинається спочатку. Експериментальні спостереженняСильне сповільнення еволюції квантової системи, зв'язаної з термостатом, спостерігалося експериментально. Девід Вайнленд зі співробітниками із NIST у 1989 спостерігали квантовий ефект Зенона в атомній системі[4]. Приблизно 5000 іонів 9Be+ упіймали в пастку Пеннінга й лазерно охолодили до 250 мК. За допомогою резонансного радіочастотного імпульсу усі атоми було переведено в збуджений стан, і надалі реєстрували випромінені фотони. Під час радіочастотного імпульсу іонна пастка регулярно «вимірювалася» за допомогою УФ імпульсів. Як і сподівалися, УФ імпульс призупиняв перехід системи у збуджений стан, що добре узгоджувалося з теоретичною моделлю. Огляд продовження досліджень у цьому напрямку опубліковано в Reviews of Modern Physics[5]
Виноски
|
