Писав у стилі, який називається імпресіонізмом, терміном, який він ніколи не любив. Дебюссі був не тільки одним з найзначніших французьких композиторів, але також однією з найзначніших фігур в музиці на рубежі XIX і XX століть; його музика є перехідною формою від пізньої романтичної музики до модернізму в музиці XX століття.
Біографія
Народився в містечку Сен-Жермен-ан-Ле, поблизу Парижу. Музичну освіту здобув у Паризькій консерваторії (1872—1884), де займався у А. Ф. Мармонтеля (клас фортепіано), Е. Гіро (клас композиції). У 1881 і 1882 роках відвідав Росію. Після закінчення консерваторії отримав Римську премію (за кантату «Блудний син»), в 1885—86 роках як стипендіат жив у Римі. У 1887 році повернувся до Парижа, зблизився з гуртом поетів і художників — представників символізму й імпресіонізму, очолюваним C. Малларме. Дебюссі виступав як піаніст і диригент з виконання власних творів, а також як музичний критик (з 1901). В останні роки життя багато концертував в Англії, Італії, Росії (у 1913 році — в Петербурзі й Москві) переважно з власними творами. Помер у Парижі.
Творчість
Дебюссі — основоположник музичного імпресіонізму. В своїй творчості спирався на французькі музичні традиції: музика французьких клавесиністів (Ф. Куперен, Ж. Ф. Рамо), лірична опера і романс (Ш. Гуно, Ж. Массне). Значним був вплив російської музики (М. П. Мусоргський, М. А. Римський-Корсаков), а також французької символістської поезії та імпресіоністського живопису. Дебюссі втілив у музиці швидкоплинні враження, якнайтонші відтінки людських емоцій і явищ природи. Свого роду маніфестом музичного імпресіонізму вважали сучасники оркестрову «Прелюдію до „Післяполуденного відпочинку фавна“» (по еклозі З. Малларме; 1894), в якій проявилися характерні для музики Дебюссі хиткість настроїв, витонченість, вишуканість, примхливість мелодики, колористичність гармонії.
Один з найзначніших творів Дебюссі — опера «Пеллеас і Мелізанда» (за драмою М. Метерлінка; 1902 рік), в якій досягнуте повне злиття музики з дією. Дебюссі відтворює суть неясного, символічно-туманного поетичного тексту. Цьому твору, разом із загальним імпресіоністським забарвленням і недомовленістю символіста, властиві тонкий психологізм, яскрава емоційність у вираженні почуттів героїв. Відгомони цього твору виявляються в операх Дж. Пуччіні, Б. Бартока, Ф. Пуленка, І. Ф. Стравінського, C. C. Прокоф'єва. Блискучістю і в той же час прозорістю оркестрової палітри відмічені 3 симфонічних ескізи «Море» (1905) — найкрупніший симфонічний твір Дебюссі. Композитор збагатив засоби музичної виразності, оркестрову і фортепіанну палітру. Він створив імпресіоністську мелодику, що відрізняється гнучкістю нюансів і, в той же час, розпливчатістю.
У деяких творах — «Бергамаська сюїта» для фортепіано (1890 рік), музика до містерії Р. Д'аннунцио «Мучеництво св. Себастьяна» (1911), балет «Ігри» (1912) тощо — виявляються риси, властиві згодом неокласицизму, вони демонструють подальші пошуки Дебюссі в області тембрових фарб, колористичних зіставлень. Дебюссі створив новий фортепіанний стиль (етюди, прелюдії). Його 24 прелюдії для фортепіано (1-й зошит — 1910 рік, 2-й — 1913), з поетичними назвами («Дельфійські танцівниці», «Звуки й аромати розвіваються у вечірньому повітрі», «Дівчина з волоссям кольору льону» тощо), створюють образи м'яких, деколи нереальних пейзажів, імітують пластику танцювальних рухів, навівають поетичні бачення, жанрові картини. Для Дебюссі цикл прелюдій виявився енциклопедією його поетичних образів і індивідуального стилю. Його, як імпресіоніста найбільше привертала в цьому жанрі можливість втілити окремі образи, враження, які швидко змінювали один одного, а також відсутність строгих правил і композиційних схем, імпровізаційність. У кожній з 24 прелюдій Дебюссі, які представляють собою невеликі музичні картини, міститься окремий художній образ. А ось циклічність відчувається набагато менше. У творі композитора-імпресіоніста немає такого взаємозв'язку прелюдій, які були б пов'язані спільною ідеєю або жанрами. Однак його твори відрізняються яскравим колоритом і різноманітністю тематики. У Шопена в прелюдіях розкривається внутрішній світ людини, його почуття і навіть думки, при цьому весь цикл підпорядковується єдиному драматургічному задуму. Дебюссі пішов зовсім іншим шляхом.
Творчість Дебюссі, одного з найбільших майстрів ХХ століття, мала істотний вплив на композиторів багатьох країн.
Версію в електронній музиці твору Дебюссі «Танок сніжинок» зробив японський композитор Томіта Ісао.
Six épigraphes antiques для ф-но в 4 руки (1914, from the music for Chansons de Bilitis)
En blanc et noir для 2-х ф-но (1915 рік)
Цікаві факти
Загальновідомий факт, що назви для мініатюр Дебюссі допомагала придумувати його дружина Емма.
Деякі дослідники вважають, що найменування п'єс зовсім не означають сюжети, а носять лише суб'єктивні асоціації від музичних образів. Часом ці асоціації виступають як щось, що не відноситься до мініатюри.
Для більшості прелюдій Дебюссі вибирає тричастинну форму, притому вони вільні від будь-якого схематизму.
У Дебюссі склався свій, унікальний інструментальний стиль, який відрізнявся надзвичайною багатоплановістю фактури, мелодією, захованою в гармонійному тлі, а також своєрідною ладогармонічною мовою, заснованою на різких змінах тональностей, іноді дуже далеких одна від одної.
Дебюссі в циклі передає різноманітний інструментальний тембр — це і дзвіниця з «Затонулого собору» і звучання валторни з п'єси «Звуки і аромати майорять в нічному повітрі», гітара в «Перерваній серенаді».
Композитор дуже вибірково підходить до жанрового тематизму. Він використовує хорал в «Затонулому соборі», токату в п'єсі «Вітер на рівнині». Найважливіше місце займають іспанські танці, які передають особливий колорит, а іноді і допомагають відтворити епоху. У мініатюрі «Дельфійські танцівниці» Дебюссі використовує обрядовий танець, щоб передати атмосферу стародавнього світу.
Музику композитора довгий час було прийнято вважати «атематичною».[5]
Переклади українською
Українська поетеса і перекладачка Тетяна Череп-Пероганич переклала з російської інструментальний твір Клода Дебюссі для голосу «Тіні» (слова М. Улицького) з концертно-камерного репертуару Євгенії Мірошниченко. Цей переклад увійшов до видання «Душа — се конвалія ніжна…», що вийшло друком в 2021[6].
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 15 листопада 2020. Процитовано 8 листопада 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Клод Дебюссі
Vladimir Jankélévitch, Debussy et le mystère, Neuchâtel, La Baconnière, 152 p. ; 1976, Debussy et le mystère de l'instant, Paris, Plon, De la musique au silence, t. 2. (фр.)
Дебюсси К. Статьи, рецензии, беседы. М., 1964 (рос.)
Яроциньский С. Дебюсси, импрессионизм и символизм. М., 1978 (рос.)
.svg)
