Клод Лоррен

Клод Лоррен
фр. Claude Lorrain
портрет роботи Зандрарта.
При народженні	Клод Желлє
Народження	1600(1600) Лотарингія
Смерть	23 листопада 1682(1682-11-23)
	Рим
Поховання	Сан-Луїджі-дей-Франчезі і Трініта-дей-Монті
Національність	француз
Країна	Лотаринзьке герцогство
Жанр	пейзаж
Діяльність	художник, рисувальник, художник-гравер
Напрямок	бароко і класицизм
Вплив на	Вільям Тернер
Вчитель	Agostino Tassid, Goffredo Walsd і Claude Deruetd
Твори	Village Fêted, Seaport with the Embarkation of Saint Ursulad, Landscape with the Finding of Mosesd, Sea Port at Sunsetd і Liber Veritatisd
Родичі	Jean Dominiqued
Роботи в колекції	Музей Бойманса - ван Бенінгена, Штедель, Міннеаполіський інститут мистецтва, Музей Прадо, Естонський художній музей, Художній інститут Чикаго, Оклендська галерея мистецтвd, Музей Тіссен-Борнемісса, Фінська національна галерея, Музей Ґетті, Національна галерея Вікторії, Національна галерея мистецтв, Національний музей Швеції, Національна галерея Канади, Ашмолеан музей, Колекція Фріка[1], Музей мистецтва Метрополітен, Музей витончених мистецтв, Рейксмузей, Національні галереї Шотландіїd, Museumslandschaft Hessen Kassel, Ніваагаардd, Культурний фонд Еми Гордон Клабінd, Національна галерея, Музей мистецтв Індіанаполіса, Музей Ізраїлю, Ермітаж, Державний музей образотворчих мистецтв імені О. С. Пушкіна, Альбертіна, Художня галерея Південної Австралії, Витончено-мистецькі музеї Сан-Франциско, Державний музей мистецтв, Художня галерея Нового Південного Уельсу, Музей мистецтв Філадельфії, Музей мистецтв округу Лос-Анжелес, Картинна галерея Далвічd, Національний музей західноєвропейського мистецтва, Токіо, Музей образотворчих мистецтв, Фонд Барнса, Музей образотворчих мистецтв, Державні художні зібрання Дрездена, Баварські державні колекції картин, Музей мистецтв Толедо, Гокгем-голлd, Музей мистецтв Цинциннаті, Художня галерея Єльського університету, Музей Фіцвільяма, Клівлендський музей мистецтв, Зібрання Воллеса, Музей образотворчих мистецтв Нансі, Детройтський інститут мистецтв, Музей мистецтв Нельсона-Аткінсаd, Музей мистецтв Кімбеллаd, Wadsworth Atheneum Museum of Artd, Художня галерея Йослинd, Chrysler Museum of Artd, Shizuoka Prefectural Museum of Artd, Художній музей Північної Кароліни, Національна галерея Ірландії, Художній музей Сент-Луїса, Вустерський музей мистецтв, Tokyo Fuji Art Museumd, Barber Institute of Fine Artsd, Музей Ґренобляd, New Orleans Museum of Artd, Timken Museum of Artd, Художній музей Вірджинії, Arnot Art Museumd, Museo de Arte de Ponced, Манчестерська художня галереяd, Бостонський музей образотворчих мистецтв, Hood Museum of Artd, Ам Ремерхольцd, Страсбурзький музей образотворчого мистецтва, Гамбурзька картинна галерея, Dunedin Public Art Galleryd, Raclin Murphy Museum of Artd, Музей Нортона Саймона, Державна картинна галерея (Карлсруе), Національний музей у Варшаві, Інститут мистецтв Кларкаd, Галерея Доріа-Памфілі, Музей витончених мистецтв Парижаd, Королівські музеї витончених мистецтв[2], Міський музей «Лакенхал» (Лейден)[3], Музей Валкгоф-Кам[4], Смітсонівський музей американського мистецтва[5], Галерея Уффіці, Blanton Museum of Artd, Spencer Museum of Artd, David Owsley Museum of Art Ball State Universityd, Музей Вальрафа-Ріхарца, Allen Memorial Art Museumd, Princeton University Art Museumd, Музей фюрера, Берлінська картинна галерея, Віндзорський замок, Dumbarton Oaksd, Гантінгтонська бібліотека, Галерея Уффіці[d], Музей Каподімонте, Landesmuseum Hannoverd, Landesmuseum Mainzd, Віденська академія мистецтв, музей Пікардіїd, Художня галерея Онтаріо, Musée départemental d'Art ancien et contemporaind, Чатсворт-хаус, Музей Тейлора, Мистецька галерея Йоркаd, Музей Боуз, Національний музей Кардіффа, Галерея мистецтв Вокера, Музей Вікторії та Альберта, Епслі-хаус, Королівський корнуольський музейd, Musée Masseyd, Shipley Art Galleryd, Print Collectiond[6], Петвет-Хаус, Морганівська бібліотека і музей, Куммерський музей мистецтв і сади, Palazzo Pallavicini-Rospigliosid, Kunsthaus Zürichd, Yamanashi Prefectural Museum of Artd, Courtauld Galleryd, Bridport Museumd і Far Eastern Art Museumd
Автограф
Клод Лоррен у Вікісховищі

Клод Лоррен (фр. Claude Lorrain; справжнє прізвище Желлє, 1600 — 23 листопада 1682, Рим) — художник XVII століття, лотарингець за походженням. Видатний представник пейзажного живопису доби бароко. Робив офорти.

Лотарингія (Lorrain) була в XVII столітті незалежним князівством. Від назви князівства і походить прізвисько художника, що був лотарингцем за походженням. Лотарингія втратить свою державність в XVIII столітті і буде зарахована до складу Франції як провінція.

Народився в селянській родині і рано став сиротою. Серед родичів хлопця — гравер (старший брат). Ймовірно, він і дав початкові навички майбутньому художнику. В підлітковому віці він дістався Риму, аби навчитися художньому ремеслу. Не знаючи італійської мови, найнявся слугою в оселю художника-пейзажиста Агостіно Тассі (1578 — 1644). Тассі деякий час співпрацював з відомим римським майстром Ораціо Джентілєскі. Але на художню манеру Лоррена живопис караваджистів не вплинув. Вплив був на життєпис і події у біографії. Однак, у Неаполі працювала дочка Ораціо — Артемізія Джентілєскі, куди незабаром перебрався і Лоррен.

В 1617–1621 роках Лоррен мешкав в Неаполі, де працював в майстерні художника Готфріда Вальса, німця за походженням. Повернувся в Рим і в 1622–1625 роках працював помічником в майстерні Агостіно Тассі. Два роки прожив в столиці Лотарингії місті Нансі, де працював помічником у придворного живописця Клода Дерюе. Але Нансі після Риму не привабив молодого художника. Він повернувся в Рим, де пройшли всі роки життя і творчості художника.

Лоррен один з майстрів офорту XVII століття. Ще в Лотарингії в Нансі він зустрівся з Жаком Калло, відомим майстром офорту. Повернувшись в Рим, Лоррен познайомився з Йоахимом Зандрартом. Йоахим Зандрарт сам займався офортом і зробив у цій техніці портрет молодого Лоррена, що став єдиним прижиттєвим портретом художника. Техніку створення офортів Лоррен опанував під керівництвом Зандрарта і створив їх близько 40-ка.

Цікавими були і малюнки Лоррена. Різні за якостями, від швидких замальовок до добре пропрацьованих творів, вони були предметами колекціонування.

• 
  «Втеча до Єгипту», офорт, бл. 1630–1633 рр.
• 
  «Пейзаж з грабіжниками», офорт, 1633 р.
• 
  «Танок на березі річки», офорт, бл. 1635 р., Ермітаж
• 
  « Campo Vaccino (Forum Romanum)», офорт, 1636 р.
• 
  «Повернення стада», офорт, 1650 р.

Він так і не одружився в Римі. Відомо, що його коханка народила від нього дочку в 1653 році. Художник мав визнання в Римі, де оселився біля площі Іспанії. Приятелював з Ніколо Пуссеном, французом за походженням,

що теж перебрався в Рим на постійне проживання. Дочка Лоррена, Агнесс, отримала по заповіту майно батька, де були також клавесин, верстат для друку офортів.

Відсутність освіти спонукала художника обмежуватись створенням тільки пейзажів. На ранніх картинах художника навіть фігурки людей малювали його приятелі — художники Я.Міль, Ф.Аллєгрі, Ф. Лаурі, Н. Колонбель. Стаффаж був потрібен для оживлення пустельних пейзажів і формального зв'язку з розповсюдженими сюжетами доби бароко в Італії (Аполлон і музи, Христос на шляху в Еммаус, Викрадення Європи, Парнас тощо).

На відміну від героїчних пейзажів Пуссена пейзажі Клода були більш ліричними, просякнутими різними настроями. Для католицького короля Іспанії Лоррен виконав пейзажі з усамітненими ченцями (Прадо, Мадрид). Найчастіше він малював берега річок чи затоки, сходи сонця на узбережжі, краєвиди в різному освітленні. Серія картин (Ранок, День, Вечір, Ніч) вважалась в числі найкращих.

Серед вельможних замовників художника були посол короля Франції при папському дворі, папа римський Урбан VIII, кардинал Бентівольо, князь Колонна.

Лоррен з тих художників, що мали визнання при житті. Ще у 1634 році він став членом римської Академії Св. Луки, що дало право на фахове заняття живописом. В 1650 році йому навіть запропонували посаду директора Академії. Але волелюбний Клод Лоррен відмовився.

Картини Лоррена мали великий попит в Англії 18 століття, де прикрашали зали багатьох маєтків знаті. В період виникнення пейзажного парку як типу в садово-парковому мистецтві, картини Лоррена слугували взірцем, по якому визначали красу подібних парків.

Як вже зазначалось, головну роль у мистецтві Лоррена займали пейзажі. Поскільки під час епох бароко і класицизму для мистецьких жанрів існувала жорстка ієрархія^[7] (так, історичний і портретний живописи відносились до найшанованіших жанрів, у той час як пасторальний, пейзажний, анімалістичний і натюрмортний вважалися «низькими»), визнані художники Західної та Південної Європи рідко спеціалізувалися на менш престижних з них. Це пояснює те, чому, незважаючи на безперечну головну роль природи на працях Клода Лоррена, на них завжди можна побачити фігури людей, яких в переважній більшості випадків малював не сам митець, а його друзі-художники. Героями його картин ставали або міфологічні чи біблійні герої («Психея біля палацу Амура», «Меркурій, що краде биків Аполлона», «Прибуття цариці Савської» та інші»), або персонажі жанрового живопису(«Пейзаж з торгівцями», «Порт під час заходу сонця» тощо) або історичні особистості («Облога Ла-Рошелі Людовіком XIII», «Прибуття Клеопатри» і т. д.), але їх незначні для картини розміри і композиційне розташування не дозволяють віднести праці Клода Лоррена до історичного або жанрового живопису.^[8] Проте варто додати, що сюжети, не дивлячись на їх другорядність, тісно пов‘язані з оточенням, у яке вони поміщені, і обирались для підсиленні того чи іншого настрою чи атмосфери. Як приклад, можна узяти картину «Прибуття Енея в Італію». На ній художник зображує фігури, яскраво опроміненні світанковим сонцем. Сюжет помітно перегукується з відтвореним ледь займаючимся ранком, адже зображує зародження Римської імперії.

Праці Клода Лоррена багато в чому близькі до творчості імпресіоністів: так, митець багато писав з натури. Про це пише, зокрема, німецький художник Йоахим фон Зандрарт, що мав значний вплив на Лоррена в ранній період його творчості. Так, Зандрарт зазначає, що саме наслідуючи його Лоррен спочатку почав малювати, а згодом і писати маслом з натури.^[9] Ще однією рисою, яка ріднить творчість Лоррена з імпресіонізмом, є увага, яку митець приділяв у своїх працях світлу й загальній атмосфері. Перше виступало в його роботах чине найголовнішим єднальним елементом, пронзаючи усю їх композицію. Зазвичай Лоррен розміщував джерело освітлення позаду пейзажу, надаючи його елементам певної напівпрозорості й легкості. Сонце також найчастіше є композиційним центром полотен, адже митець у великій кількості випадків розміщує його в точці перетину перспективних ліній, що створювало особливу світлову «пульсацію». Лоррен також став одним з перших художників, який почав детально досліджувати зміни, які вносить в пейзаж світло різних частин доби: це, зокрема, можна побачити у його знаменитій серії картин «Чотири частини доби».^[10]

На відміну від північних митців, на своїх пейзажах Клод Лоррен, незважаючи на надання ним значної важливості малюванню з натури, зображує не реальний світ, а ідеалізовану картину «золотого віку» — концепту популярного в період класицизму. Природа на них завжди прекрасна і гармонійна, величні будівлі яскраво свідчать про любов і захоплення, пов‘язані з античністю. Майстерна робота зі світлом надає картинам легкість і невагомість. Загальний настрій робіт — ліричний, дещо сповнений ностальгією, позбавлений епічності праць Пуссена. ^[9] Їх манеру написання картин часто порівнюють, поскільки обидва діяча є найвидатнішими пейзажистами свого часу, в один час   жили в Римі й товарищували. Так, наприклад, порівнює їх стилі історик мистецтв Ентоні Блант: