Кулик Іван Онисимович
Іва́н Они́симович Кули́к (нар. 30 квітня 1923, Моринці — пом. 7 квітня 1995, Черкаси) — український живописець; член Спілки радянських художників України у 1962—1973 роках та з 1988 року. БіографіяНародився 30 квітня 1923 року в селі Моринцях (нині Звенигородський район Черкаської області, Україна) в бідній багатодітній сім'ї. У 1941 році, після закінчення Моринської середньої школи, вступив до Київського педагогічного інституту. Під час німецько-радянської війни був вивезений до Німеччини на примусові роботи, де працював у шахтах Ельзас-Лотарингії та містечок Форбаха і Штірінгена. Після перемоги Радянського Союзу, восени 1945 року повернуся на Батьківщину[1]. Після війни працював у Моринцях завідувачем і культорганізатором Будинку культури. Упродовж 1946—1948 років навчався на альфреско-живописному факультеті Київського училища прикладного мистецтва. Після його закінчення вступив до Київського художнього інституту на декоративний факультет, та через рік перевівся на факультет живопису[1]. Навчання закінчив у 1955 році. Його викладачами були зокрема Тетяна Яблонська, Карпо Трохименко, Михайло Іванов. Дипломна робота — картина «Дитячі роки Тараса Шевченка»[1]. Після здобуття освіти працював у Товаристві художників у місті Станіславі, з 1965 року — у Черкасах, де мешкав у будинку на вулиці Свердлова, № 36, квартира № 17. У Моринцях створив етнографічний музей; брав участь у краєзнавчих експедиціях, збирав етнографічні матеріали. У 1973 році був звинувачений у буржуазному українському націоналізмі та виключений із Спілки художників. Поновлений у 1988 році[1]. Помер в Черкасах 7 квітня 1995 року. ТворчістьПрацював в галузі станкового живопису. Створював тематичні картини, зокрема на тему українського села, його минулого і сучасного, пейзажі, портрети, натюрморти. Всього створив понад п'ятсот робіт[1], серед них:
Брав участь у всеукраїнських виставках з 1958 року. Персональні виставки відбулися у Моринцях у 1961 і 1964 роках; Івано-Франківську у 1963 році; Черкасах у 1966, 1969, 1972, 1989, 1998—1999 роках; Звенигородці і Шполі у 1967 році, Умані у 1988 році та Києві в 1995 році. У 1967 році сто картин художник подарував рідному селу — Моринцям, а згідно з його заповітом п'ятдесят робіт передано в Шевченківську школу мистецтв дружиною художника Луїзою Макарівною[1]. Деякі твори митця зберігаються у Черкаському краєзнавчому музеї (з 1996 року — постійна експозиція його творів), Літературно-меморіальному музеї Василя Симоненка у Черкасах, в приватних колекціях та музеях Німеччини, Канади, США[1]. ВшануванняЗ 1999 року Черкаський міський Будинок культури носить ім'я Івана Кулика[1]. ПриміткиЛітература
|