Кухаренко Яків Герасимович

Яків Герасимович Кухаренко
Наказний отаман Чорноморського Війська, український письменник Яків Кухаренко
Народився	1799(1799) Катеринодар
Помер	26 вересня 1862(1862-09-26) Катеринодар
Поховання	Краснодар
Громадянство	Російська імперія
Діяльність	військовий діяч, письменник
Роки активності	з 1814
Нагороди
Кухаренко Яків Герасимович у Вікісховищі
Роботи у  Вікіджерелах

Я́ків Гера́симович Кухаре́нко (нар.1799/1800^[1] — †26 вересня 1862) — класик української кубанської літератури, генерал-майор російської армії, з 1851 по 1852 рр. — наказний отаман Азовського козацького війська, з 1852 по 1856 рр. — наказний отаман Чорноморського козацького війська, кавалер орденів Святого Георгія IV ступеня, Святого Володимира III і IV ступенів (останній із стрічкою), Святої Анни ІІ ступеня, Святого Станіслава І і ІІ ступенів. У літературі виступав як драматург, поет, прозаїк та етнограф.

Людина освічена, хоробрий воїн, вправний адміністратор, талановитий письменник^[2].

Народився на Кубані в станиці Медведівській^[3] у сім'ї чорноморського козака, українець. У п'ятнадцять років розпочав військову службу на кордоні. Через 9 років за хоробрість і грамотність був переведений у чин хорунжого. У віці 35 років командував полком, який охороняв кордон по Кубані, і одночасно обіймав посади асесора і члена військової канцелярії Чорноморського козацького війська. 1842 року був призначений окружним штаб-офіцером Єйського військового округу. У 1851 р. він став членом Департаменту військових поселень у справах козацьких іррегулярних військ з правом голосу. Цього ж року Я. Г. Кухаренко імператорським указом призначений виконувачем обов'язків наказного отамана Азовського козацького війська. Через рік, у 1852 р., він знову був переведений у Чорноморське козацьке військо виконувачем обов'язків начальника штабу і наказного отамана. На останній посаді перебував до 1856 р. і був відправлений урядом у відставку.

П'ять років Я. Г. Кухаренко вів тихе, спокійне життя у власному хуторі, а у 1861 р. несподівано для себе був поставлений на чолі чорноморців, яких готували на переселення у західну частину Кавказького хребта. Викликаний у справах служби в Ставрополь, Кухаренко в ніч проти 19 вересня 1862 р. по дорозі був захоплений загоном абадзехів і 26 вересня помер у полоні від ран у невеликому гірському аулі під Майкопом. Синові Степану вдалося викупити тіло батька й поховати його біля собору на Катеринодарській площі.

Пам'ять про Я. Г. Кухаренка залишилася також і як про талановитого письменника та знавця життя і традицій запорожців та чорноморців. Збірник його розповідей українською мовою був виданий у 1880 р. і перевиданий празьким виданням у 1927 р. Протягом свого життя Я. Г. Кухаренко широко листувався з відомими діячами української та російської науки, літератури, культури. Двадцятилітня дружба Я. Г. Кухаренка з Т. Г. Шевченком породила цікаве і змістовне листування між ними. Згодом їхні листи частково опубліковано в журналах «Основа», «Зоря» та в катеринодарській газеті «Кубанські обласні відомості».

Автор поеми «Харько, запорозький кошовий» (1813), п'єси «Чорноморський побит на Кубані» (1836), етнографічних нарисів «Чабанський словник» (1861), «Пластуни» (1862), «Вівці й чабани в Чорноморї» (1862).

Окремі видання:

• Кухаренко Я. Вороний кінь. Чорноморський побит на Кубані… (Уривки) // Оліфіренко В. В., Чумаченко В. К. Козак Мамай. — Київ — Донецьк — Краснодар: Український культурологічний центр, 1998. — С. 82—89; 118—124.
• Кухаренко Я. Г. Чорноморський побит на Кубані (оперетта) // Основа. 1861. Ноябрь-декабрь. — СПб.: В тип. П. А. Кулиша, 1861. — С. 1-41.
• П'єса «Чорноморський побит на Кубані в 1794—1796 рр.». Музику до цього твору написали Я. Бігдай та П. Махровський;

Найбільш відомим твором Якова Кухаренка стала п'єса «Чорноморський побит на Кубані». 1872 року видатний український композитор Микола Лисенко на основі цієї п'єси створив оперу «Чорноморці» (лібрето написав Михайло Старицький). Пісня козака Кабиці з цієї опери («Казав мені батько, щоб я оженився») набула великої популярності як народна українська пісня.

У селищі Нові Санжари є вулиця Якова Кухаренка^[4]..

• 
  Хата Якова Кухаренка в Краснодарі^[5].
• 
  У хаті Якова Кухаренка.
• 
  Українські твори Кухаренка.
• 
  Кобза в музеї Кухаренка.
• 
  Шевченківський куточок музею.

• В. К. Чумаченко. Кухаренко Яків Герасимович [Архівовано 20 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 541. — ISBN 978-966-00-0855-4.
• Листування Якова Кухаренка з Тарасом Шевченком.
• Яків Кухаренко. Твори. Громада українців з Кубані. Прага 1928. [Архівовано 6 серпня 2016 у Wayback Machine.]
• «Вороний кінь». Оповідання Якова Кухаренка.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кухаренко Яків Герасимович

• Орел В. Атаман Кухаренко и его друзья. — Краснодар, 1994. (рос.)
• Орел В. М., Шубравський В. Є. Кухаренко Яків Герасимович // Українська літературна енциклопедія: У 5 т. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1995. — Т. 3. — С. 144.
• Чумаченко В. К. Поет і отаман. Про дружбу Т. Шевченка та Я. Кухаренка // Київська старовина. — 1993. — № 1. — С. 105—110.
• Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
• Щербина Ф. А. Кубанское казачество и его атаманы / Ф. А. Щербина, Е. Д. Фелицын. — М.: Вече, 2007. — 320 с. (рос.)
• Мельников Л. М. Я. Г. Кухаренко и Т. Г. Шевченко в их взаимных отношениях / Л. М. Мельников // Кубань. — Краснодар, 1989. — № 1. — С. 86—93. (рос.)
• Омельченко Г. Я. Г. Кухаренко, наказний отаман війська чорноморського. З нагоди 65-ї річниці смерті Я. Г. Кухаренко й 50-ї річниці виготовлення до друку видання збірки його творів / Г. Омельченко. — Коломия, 1928. — 62 с.
• Федина А. И. Атаман Я. Г. Кухаренко в кругу современников. Историко-документальные очерки о жизни и творчестве первого кубанского списателя / А. И. Федина. — Краснодар: КСЭИ, 2004. — 132 с. (рос.)
• Кокунько П. И. Кухаренко Я. Г. и переселение черноморцев за Кубань / П. И. Кокунько // Вольное казачество — Вільне козацтво. — Прага, 1929. — № 40. — С.15 — 16.
• Всегоренко М. Кубань / М. Всегоренко. — Львів [Б. в.], 1937. — 32 с.
• Кошиць О. Спогади / О. Кошиць. — Вінніпег: Б.в., 1948. — 260 с.
• Кухаренко Я. Г. Чорноморський Побит на Кубані між 1794 і 1796 роками // Основа. 1861. № 11 (Ноябрь-декабрь). С. — 1–41.
• Кухаренко Я. Чорноморський побит [Архівовано 27 травня 2015 у Wayback Machine.] / Я. Кухаренко // Українська драматургія першої половини XIX ст.: маловідомі п'єси. [Архівовано 27 травня 2015 у Wayback Machine.] — К.: Державне видавництво художньої літератури, 1958. — С. 267—328.
• Мельников Л. М. Я. Г. Кухаренко и Т. Г. Шевченко в их взаимных отношениях: доклад, прочитанный на общем собрании членов ОЛИКО 1 февраля 1913 г. по случаю 50-летия со дня смерти Я. Г. Кухаренко / Л. М. Мельников // Известия общества любителей изучения Кубанской области / [под ред. Б. М. Городецького]. — Екатеринодар: Тип. Кубанского обл. правления, 1913. — Вып. 6. — С. 24—72.
• Листи до Тараса Шевченка. — К.: Наук. думка, 1993. — С. 39.
• Науменко В. Генерал-майор Яков Герасимович Кухаренко. К столетию со дня его смерти / В. Науменко // Кубанский исторический и литературный сборник. — Блаувелт, США, 1962. — № 18. — С. 13—17.
• Омельченко Г. Яків Герасимович Кухаренко / Г. Омельченко // Хвилі Кубані. Неперіодичний збірник Громади Українців з Кубані. — Прага, 1927. — С. 14.

• Кухаренко Яків [Архівовано 9 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 801. — 1000 екз.
• Роман Коваль. Нариси з історії Кубані. Яків Кухаренко. [Архівовано 19 серпня 2014 у Wayback Machine.]
• Григорий Омельченко. Я. Г. Кухаренко наказний отаман війська чорноморського. Місячник «Ряст». Вип. 11. Серпень 1928 р. Накладом В-ва «ОКА» Коломия, 1928 [Архівовано 22 серпня 2016 у Wayback Machine.]

---

Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проєкту, додавши їх у Вікіджерела.