Малишев В'ячеслав Олександрович
Малишев В'ячеслав Олександрович (16 грудня 1902, місто Усть-Сисольськ Вологодської губернії, тепер місто Сиктивкар, Республіка Комі, Російська Федерація — 20 лютого 1957, місто Москва) — радянський державний діяч, міністр та заступник Голови Ради Міністрів СРСР. Член ЦК КПРС у 1939—1957 роках. Член Президії ЦК КПРС з 16 жовтня 1952 по 5 березня 1953 року. Депутат Верховної Ради СРСР 1—4-го скликань. Герой Соціалістичної Праці (5.08.1944). Генерал-полковник інженерно-танкової служби (19.04.1945). Його іменем ще за життя назвали Завод імені В. О. Малишева у місті Харкові. ЖиттєписНародився в родині вчителя. У 1904 році разом із родиною переїхав до міста Великі Луки. У 1918—1920 роках — помічник секретаря і секретар народного суду в місті Великі Луки. У 1920—1924 роках — слюсар залізничних майстерень у місті Великі Луки. У 1924 році закінчив Великолуцький залізничний технікум. У 1924—1926 роках працював слюсарем, помічником машиніста в залізничному депо Підмосковне Московсько-Білорусько-Балтійської залізниці. У 1926—1927 роках служив у Робітничо-Селянській Червоній Армії: секретар бюро ВКП(б) батальйонної школи, політрук команди. З листопада 1927 року — машиніст, черговий депо Підмосковна Московсько-Білорусько-Балтійської залізниці. З вересня 1928 по липень 1930 року — машиніст тепловоза депо Любліно Московсько-Курської залізниці. У липні 1930 року направлений на навчання. У 1934 році закінчив Московське вище технічне училище (МВТУ) імені Баумана. У вересні 1934 — травні 1938 року — конструктор, заступник начальника особливого сектора конструкторського бюро, заступник головного конструктора заводу, заступник начальника і начальник дизельного цеху, головний інженер Коломенського паровозобудівного заводу імені Куйбишева Московської області. У травні 1938 — лютому 1939 року — директор Коломенського паровозобудівного заводу імені Куйбишева Московської області. 5 лютого 1939 — 17 квітня 1940 року — народний комісар важкого машинобудування СРСР. 17 квітня 1940 — 15 травня 1944 року — заступник голови Ради народних комісарів СССР і голова Господарської Ради з машинобудування при РНК СРСР. Одночасно 2 жовтня 1940 — 11 вересня 1941 року — народний комісар середнього машинобудування СРСР, а 11 вересня 1941 — 14 лютого 1942 року і 28 червня 1943 — 14 жовтня 1945 року — народний комісар танкової промисловості СРСР. 14 жовтня 1945 — 29 грудня 1947 року — народний комісар (міністр) транспортного машинобудування СРСР. З 30 листопада 1945 року увійшов до складу інженерно-технічної ради Спеціального комітету, керував другою секцією: будівництво заводу 813 (сучасний Уральський електрохімічний комбінат). 19 грудня 1947 — 15 березня 1953 року — заступник голови Ради Міністрів СРСР. Одночасно 9 січня — 28 грудня 1948 року — голова Державного комітету Ради Міністрів СРСР із впровадження передової техніки в народне господарство, 28 грудня 1948 — 4 січня 1949 року — міністр машинобудування СРСР (міністерство не створили), 4 січня — 9 березня 1949 року — голова Державного комітету Ради Міністрів СРСР із впровадження передової техніки в народне господарство, 16 березня 1949 — 21 квітня 1951 року — голова Бюро Ради Міністрів СРСР із машинобудування і суднобудування, 10 січня 1950 — 31 жовтня 1952 року — міністр суднобудівної промисловості СРСР, 5 листопада 1952 — 11 березня 1953 року — голова Бюро Ради Міністрів СРСР із машинобудування і електропромисловості. 15 березня — 8 серпня 1953 року — міністр транспортного і важкого машинобудування СРСР. 26 червня 1953 — 28 лютого 1955 року — міністр середнього машинобудування СРСР. Одночасно 7 грудня 1953 — 25 грудня 1956 року — заступник голови Ради Міністрів СРСР, З травня 1955 по 20 лютого 1957 року — голова Державного комітету Ради Міністрів СРСР з нової техніки, одночасно з 25 грудня 1956 по 20 лютого 1957 року — 1-й заступник голови Державної економічної комісії Ради Міністрів СРСР із поточного планування народного господарства — міністр СРСР. Помер від променевої хвороби через чотири роки після відвідування в 1953 році полігону, на якому здійснювалися випробування першої радянської термоядерної бомби. Похований на Красній площі біля Кремлівської стіни. Військове звання
Нагороди
Вшанування пам'ятіУ місті Харків раніше були вулиця Малишева та провулок Малишева. 22 серпня 2024 року, пам'ятник Малишеву біля прохідної заводу в місті Харкові було демонтовано[3]. Примітки
Література
|