Народився 2 жовтня 1944 року в Ташкенті. Дитинство пройшло в Херсоні. У 1963-1966 роках проходив службу в Радянській Армії, гвардії сержант, нагороджений ювілейною медаллю «20 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні». Наприкінці 1960-их років, після закінчення Дніпропетровського державного театрального училища, працював у театрі Геннадія Юденича «Скоморох». Але владі театр припав не до душі, і, після декількох років гонінь, театр розформували. Окрім цього, два роки працював конферансьє в джаз-оркестрах під керівництвом Едді Рознера (в Москві і Гомелі) і, продовживши освіту, отримав дипломи режисера в Державному інституті театрального мистецтва (ДІТІС) й театрознавця — в Київському державному інституті театру і кіно.
Згодом пішов на телебачення, де пропрацював 35 років (з 1971 по 2006 рік)[3]. За цей час створив декілька циклових програм: «Концерт після концерту», «З піснею по життю»[4] і «Після зміни» (Перша програма ЦТ), «Під знаком зодіаку» (1-й канал Останкіно)[5][6], «Зрозумій мене»[7] (ОРТ, НТВ), «Щедре лото» та «Щедра мить»[3] (REN TV), «Стара квартира»[8][9] (РТР), «Преферанс по п'ятницях»[10] (Спорт) та інші. В останні роки Олег Марусєв відійшов від телебачення й знову повернувся в театр[9]. Цього разу — в «Театр Місяця». Знімався в кіно.
На початку 2000-их років працював керівником прес-служби (прес-секретарем) розважального аквапарку «Трансвааль-парк», який розташовувався на Голубинскій вулиці в Москві[11], але ввечері суботи 14 лютого 2004 року вищевказаний парк зруйнувався.
З 2010 року до кінця життя був головою опікунської ради Міжнародного центру Мистецтв Маргарити Майської «Арт-Ізо-Центр», а також головою журі Міжнародного фестивалю мистецтв «Арт-Ізо-Фест». Викладав у Вищій школи кіно й телебачення «Останкіно».
Помер на 77-му році життя 14 квітня 2021 року в Москві після тривалої хвороби[12]. Прах похований 26 квітня на Алєксєєвському кладовищі в Москві.
Міський мюзикл «Маяковський» — Людина з двома поцілунками
«Королева» («Нельська башта») — Ангерран де Маріньї
«Жена на біс» — Марко
«Ніч ніжна» — Девре Воррен
«Матрі — Архат» — Генерал Ной-старший
«Ордалії» — Туз Жан Силович
«Діагноз: Едіт Піаф» — Доктор Тіссо
«Природний екстрим» — Цар
«Професіональний інстинкт» — Суддя
«Рококо» — Одинокий
Нагороди й звання
Орден Дружби (2010) — за заслуги в розвитку вітчизняної культури і мистецтва, багаторічну плідну діяльність[13]
Медаль ордена «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня (2005) — за багаторічну плідну діяльність у галузі культури й мистецтва'за многолетнюю плодотворную деятельность в области культуры и искусства[14]
Заслужений артист Російської Федерації (1993) — за заслуги в галузі мистецтва[2]
Кандидат філософських наук
Професор Російської академії театрального мистецтва (РАТІ-ДІТІС)
Завідувач кафедри акторської майстерності МІТРО
Дійсний член Російської академії природничих наук (РАПН)
Нагороди й номінації
Лауреат Першого Московського конкурсу артистів естради
Лауреат Всесоюзного конкурсу молодих виконавців
Відгуки
Уміння творчо перемикатися з одного роду занять на інший, властиве в повній мірі Олегу Марусєву, дорогого коштує. Він вміє йти з одного амплуа, не йдучи. Проживати декілька різних життів у межах одніого великого життя. Багато років я знав Марусєва як блискучого конферансьє й телеведучого. Сьогодні насолоджуюся його ролями в театрі й кіно. І тепер, представляючи його на сцені, ведучі навіть не згадують про те, що перед нами геніальний конферансьє! Нові іпостасі цієї людини здатні затьмарити старі! Неочікувано дізнаюся, що в Олега Марусєва є ще й філософські роботи. А зовсім недавно я почув в Будинку кіно як він співає. Браво, дорогий Артист!
