Село розташоване на правому березі річки Ворскли. Нижче за течією на відстані одного кілометра — село Слиньків Яр, на протилежному березі — Підварівка. Село оточене великим лісовим масивом.
Історія
Село Михайлівка на мапі 1869 року
На 1859 рік село Михайлівка не згадується у «Спискахъ населенныхъ местъ Россійской Имперіи, составленныхъ и издаваемыхъ Центральнымъ статистическимъ комитетом Министерства внутреннихъ дѣлъ». На той час у козацькому селі Брусія було 70 дворів. Проживало 184 особи чоловічої та 205 жіночої статі[2].
Село Михайлівка з'являється на військово-топографічній карті Полтавської губернії 1869 року.
Село Михайлівка було «панське», а село Брусія — козацьке, у якому ніколи не було кріпаччини, хоча люди у Брусії, за спогадами місцевих жителів, жили бідніше ніж у Михайлівці.
За переписами 1719 та 1732 років Брусія входила до Першої полкової сотні Полтавського полку[3].
До Брусії та Михайлівки за часів Радянської влади були переселені жителі навколишніх хуторів, наприклад, хутора Петренки.
До війни 1941—1945 школа мала назву «Брусіє-Михайлівська».
Згідно з Законом України «Про охорону культурної спадщини» Постановою Кабінету міністрів України від 3 вересня 2009 р. N 928 пам'ятка археології городище IX—XIII ст. в урочищі Брусія, як об'єкт культурної спадщини національного значення, занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (№ 160016-Н)[4].
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 721-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Полтавської області», село увійшло до складу Диканської селищної громади[5].
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно - територіальної реформи та ліквідації Диканського району, село увійшло до складу новоутвореного Полтавського району[6].
Найбільша брила пісковика у відслоненні пісковиків
Односельці
Пестременко Василь Панасович, 1917 р., с. Брусія Диканського р-ну Полтавської обл., українець, із селян, освіта середня. Проживав у Саратовській обл. (Російська Федерація). Військовослужбовець. Заарештований 6 січня 1943 р. Засуджений Військовим трибуналом 3-ї запасної стрілецької бригади 26 лютого 1943 р. за ст. 58-10 ч. 2 КК РРФСР до 10 років позбавлення волі з поразкою в правах на 5 років. Реабілітований Військовою прокуратурою ПУРВО 2 серпня 1991 р.[8]
Примітки
↑Адміністративно-територіальний поділ Полтавщини (1648—2012 рр.): Довідник з історії адміністративно-територіального поділу / Редкол.: Білоус Г. П., Білоусько О. А., Гудим В. В. та ін.; упоряд.: Васильєва Ю. О., Жук В. Н., Коротенко В. В. та ін. — Вид. друге, перероб. і доп.– Полтава: ТОВ «АСМІ», 2012.– С. 371.
↑Списки населенныхъ местъ Россійской Имперіи, составленные и издаваемые Центральнымъ статистическимъ комитетом Министерства внутреннихъ дѣлъ. XXXIII. Полтавская губернія. Санкт Петербургъ, 1862.— С. 18.
.jpg)
