Михля

село Михля
Михельський став
Країна	Україна
Область	Хмельницька область
Район	Шепетівський район
Тер. громада	Ізяславська міська громада
Код КАТОТТГ	UA68060090250072951
Облікова картка	село Михля
Основні дані
Засноване	1520
Перша згадка	1520 (505 років)
Населення	959
Площа	0,286 км²
Густота населення	3353,15 осіб/км²
Поштовий індекс	30324
Телефонний код	+380 3852
Географічні дані
Географічні координати	50°09′24″ пн. ш. 26°48′33″ сх. д.H G O
Середня висота над рівнем моря	228 м
Водойми	Горинь
Відстань до обласного центру	106,0 км
Відстань до районного центру	6,3 км
Місцева влада
Адреса ради	30300, Хмельницька обл., Шепетівський р-н, м. Ізяслав, вул. Незалежності, 43
Карта
Михля
Михля
Мапа
Михля у Вікісховищі

Михля́ — село в Україні, у Ізяславській міській громаді Шепетівського району Хмельницької області, над річкою Горинню, 4 км від Ізяслава. Населення становить 959 осіб. До 2020 орган місцевого самоврядування — Лютарська сільська рада^[1].

Неофіційно село поділяється на дільниці: Бровар, За броваром, Дохторівка, Дубина, Лютарецький шлях або просто Шлях, За церквою.

Історія заснування Михлі невідома. Найстарішим документом, у якому згадується ця волинська оселя є пожалування княгинею Оленою Заславською свого маєтку Михальського^[2] боярину Яцкові Путринському від 1520 року^[3].

За актом поділу володінь між князями Янушем та Михайлом Заславськими від 1581 року Михля входила до складу Заславської волості^[4].

В 1748 коштом якогось Гроховицького побудовано нову церкву на місці дуже старої. В місці знаходження вівтаря старої церкви встановлено камінного пам'ятника.

В 1770-х роках у Михлі було вимурувано пам'ятного стовпа на вшанування видатної події повернення чудотворного образу Заславської Матері Божої, який перед тим тимчасово зберігався у монастирі отців Бернардинів у Ряшеві. В Михлі відбулася урочиста зустріч привезеної кінно ікони. З Михлі до заславського монастиря оо. Бернардинів чудотворний образ супроводжувала святкова процесія. В 1980-90-х роках кам'яну таблицю з інскрипцією про цю пам'ятну подію, що розміщена на стовпі, сильно ушкоджено вандалами. Відтак не є можливим відчитати більшу частину напису.

В 1867 коштом селянина Ієремії Бернадського зведено церкву Великомученика Дмитрія. Його ж коштом вимурувано пам'ятника з хрестом по дорозі до Заслава.

В 1881 році, коли вже діяла заборона на будівництво храмів в українському стилі, коштом Павла Стецюка, на Шляху, збудовано церкву Різдва Пресвятої Богородиці, типової російської архітектури. В 1932 році ця церква втратила на своєму абрисі і була перетворена на клуб. Під час Другої світової війни церква відродилася і під різними юрисдикціями продовжувала діяти до початку 1960-х років. Згодом приміщення використовувано під спортивну залу середньої школи. Після здобуття Україною незалежності богослужіння у храмі поновлені.

У Михлі знаходився палацик князів Санґушків, під кінець XIX століття вже занепалий.

Станом на 1896 рік у селі було 140 дворів.

У 1906 році село Заславської волості Ізяславського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 4 верст, від волості 4. Дворів 156, мешканців 1331^[5].

Протягом 1907–1917 років село у складі Заславського ключа Заславського майорату князів Санґушків.

За переписом 1911 року у Михлі нараховувалося 1378 жителів. Працювали папірня, гуральня, фабрика сукна, бровар, фабрика лікерів і одеколону, потужний водяний млин, два тартаки і шпалоріз.

Після окупації Заславщини більшовиками переважна більшість підприємств були знищені, а промисловість села зосереджено на первинній переробці лісових ресурсів. В 1930 році пройшла колективізація, під час якої, зокрема, «розкуркулено» родину заможних селян Клим'юків, їх позбавили майна і депортували до Сибіру. Засновано промисловий колгосп «Червоний лісовик».

Проте спротив українців окупантам не вдавалося зломити протягом тривалого часу. До 1936 року, не зважаючи на надзвичайну мілітарну насиченість прикордоння, боровся за свободу, родженець михельської Дубини, повстанський отаман Ґудзь (або Ґедзь)^[6].

Від 1933 розпочалася інтенсивна розробка пралісів Заславської пущі. Деревину, з новоствореного 23-го лісопильного заводу, у великих обсягах, щодня, відправлялося до Третього Рейху. Поставки припинено безпосередньо з початком німецько-радянської війни. Деревину доправляли до залізничної станції Славута вузькоколійкою прокладеною через ліс майже від села Лютарки.

Крім того не припиняли роботи обидва михельські тартаки.

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 727-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Хмельницької області», увійшло до складу Ізяславської міської громади.^[7]

17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Ізяславського району, село увійшло до складу Шепетівського району.^[8]

На території села зафіксовано два поселення скитського періоду VII—III ст. до н. е., а також групу з 6 курганів.

На північний захід від села знаходиться гідрологічний заказник загальнодержавного значення Михельський заказник.

• 
  Пам'ятний стовп на знак повернення у рідні пенати ікони Заславської Матері Божої
• 
  Так званий Лютарецький шлях
• 
  Каплиця на могилках
• 
  Краєвид сільської околиці
• 
  Вали городища над річкою Горинь між Михлею та Путринцями

• Герась Соколенко (1920—1945) — борець за незалежність України в ХХ столітті, поет;
• Богдан Шацький (1995—2019) — старший лейтенант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни.

• Михельська папірня
• Михельський заказник

• Хмельницька обласна рада. Ізяславський район. Паспорт територіальної громади Лютарської сільської ради (doc)
• Погода в селі Михля [Архівовано 23 квітня 2021 у Wayback Machine.]
• Віра Кухарук. Зустріч з ініціативною групою села Михля^{[недоступне посилання з квітня 2019]}
• З історії села [Архівовано 21 грудня 2017 у Wayback Machine.]

• О. Цинкаловський, Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року, т. 2, Накладом товариства «Волинь», Вінніпег 1986, с. 105.
• В. Бернацький, Історія села Михлі [у кн.:] В. Стецюк, Ізяславський Край: природа — історія — людина. «Сталь», Київ 2009. с. 214—229. ISBN 978-966-15-5521-0

Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.