|
Монастириський район
Монастири́ський райо́н, раніше Манастири́ський райо́н[1] — колишній адміністративний район у південно-західній частині Тернопільської області. Утворений 1940. Площа — 558 км². Населення — 27,6 тис. осіб (2017): українці — 99 %, мешкають також росіяни, поляки, білоруси та ін. Ліквідований 19 липня 2020 року[2]. Адміністративний поділ У районі — м. Монастириська (райцентр), смт Коропець (колись — містечко), 46 сіл, 16 хуторів. ГеографіяРозташування і фізична географіяМонастириський район розташований на Подільському горбогір'ї. Поверхня розчленована глибокими долинами річок, абсолютні висоти 200—400 м, найвища — 402 м (побл. с. Ковалівка). Найбільші річки — Дністер, його ліві притоки — Золота Липа, Горожанка та Коропець. Площа боліт — 447 га. Ліси займають 14,5 тис. га (ростуть сосна, граб, бук, ясен, дуб та ін.). Територія району, що прилягає до річки Дністер, належить до заповідної зони «Дністровський каньйон». Корисні копалиниКорисні копалини: вапняки, пісок, гіпс, глина, доломіт. Геологічні пам'яткиВідслонення середньодевонських відкладів. Розташоване біля села Коржова на правому схилі долини річки Золота Липа в кар'єрі для видобування доломітів. Видима потужність доломітів — 11 м. Відслонення має наукове значення. ППМЗ, займає територію площею 4,25 га, охорона доручена ВАТ Коржівського спеціалізованого гірничо-дробильного кар'єру. Відслонення юрських відкладів. На південній околиці села Луки на лівому віддаленому схилі долини річки Дністер на віддалі близько 400 м від колишньої ферми ліворуч від дороги Лука-Петрилів відслонюються юрські відклади. Вони складаються з світло-жовтих вапняків, доломітів та різнобарвних теригенних утворень (аргілітів, пісковиків, конгломератів). Зустрічаються скам'янілі рештки риб. ППМЗ, площа 0,15 га, охорона доручена радгоспу «Галичина». З 1984 року, коли відслонення було взято під охорону, його вигляд дещо змінився. Тут працював кар'єр, який розкрив відклади верхньої частини схилу на 10-15 м. Вони представлені жовтуватими вапняками та доломітами, над якими залягає товща верхньокрейдових білих вапняків. Відслонення девонської флори. Розташоване поблизу села Вістря на лівому березі річки Дністер. Представлене товщею сіроколірних теригенних порід, що умовно віднесені до середнього девону. Ця товща залягає на породах дністровської серії (нижній девон). У верхній частині відслонення знайдено рештки викопних рослин: псилофітів, плауноподібних, членистостеблових, папоротеподібних і рослин невизначеного систематичного положення. Відслонення має важливе значення для вивчення історії розвитку рослинного світу. ППМЗ, площа 0,15 га, охорона доручена селянській спілці «Провесінь». Відслонення ранньодевонської флори. Розташоване на 160 м вище за течією від села Вістря на лівому березі річки Дністер у двадцятиметровій товщі строкатих і сірих теригенних порід, якими закінчується розріз дністровської серії (нижній девон), виявлено рештки псилофітів, членистостеблевих і папоротеподібних, а також рештки риб. Відслонення має важливе значення для вивчення історії розвитку рослинного світу. ППМЗ, територія площею 0,15 га, охороняється селянською спілкою «Провесінь». Дві останні описані геологічні пам'ятки знаходяться поруч, друга є продовженням першої. Вони розташовані на крутому схилі долини Дністра, тому їх слід об'єднати в одну. Також необхідно повернути їх колишню назву — «Місцезнаходження девонської флори», а не «Відслонення девону в с. Вістрі № 1 і № 2», бо друга назва не відтворює основної суті. Стратотип бережанських верств. Розташована біля села Чехова в долині Коропця. Представлена відслоненням порід гельветського ярусу (міоцену). У їх складі є так звані бережанські і нагірянські верстви. Перші з них представлені темно-сірою глиною, ясно-сірим мергелем і зеленуватою піщаною глиною. Другі — ясно-жовтим вапняковистим піском з галькою чорного кременю. Загальна потужність цих відкладів становить 2,25 м. Відслонення має наукову цінність. ППМЗ, площа 0,1 га, охороняється радгоспом «Монастириський».[3] КліматКлімат помірно теплий, вологий; опадів 610 мм на рік. ҐрунтиПереважають чорноземи типові малогумусні, сірі лісові, темно-сірі та ясно-сірі опідзолені в долинах річок — лучні та лучно-болотні ґрунти. 60 % земель у районі є еродованими.[4] ІсторіяМонастирищина заселена в період пізнього палеоліту. До середини XIV ст. належало до Галицько-Волинської держави. Наприкінці цього ж століття внаслідок тривалої боротьби між Польщею, Литвою та Угорщиною Сх. Галичину, в тому числі Монастирищину, захопило Королівство Польське (від 1569 — Річ Посполита). У 1772 році після першого поділу Польщі ця територія відійшла до Священної Римської імперії (з 1804 — Австрії, від 1867 — Австро-Угорщина). Листопад 1918 — липень 1919 — в складі Української держави. Вересень 1920 — вересень 1939 — окупована Польщею. Вересень 1939 — серпень 1991 — в УРСР. З 24 серпня 1991 — в складі відновленої Української держави. Від кінця 19 ст. до 1939 року на Монастирищині діяли українські товариства «Просвіта», «Січ», «Сокіл», «Луг», «Пласт», «Сільський господар», «Союз українок», «Рідна школа» та ін. 1944–1946 в ході депортації з території Польщі в Монастириський район прибуло багато лемків, які проживають у м. Монастириська, селах Доброводи, Ковалівка, Криниця, Нова Гута. 21 січня 1959 р. до складу Монастириського району включений Коропецький район[5]. Протягом 1962–1966 років територія Монастириського району належала до Бучацького району. 25 травня 2014 року відбулися Президентські вибори України. У межах Монастириського району були створені 52 виборчі дільниці. Явка на виборах складала — 77,40 % (проголосували 18 343 із 23 699 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко — 51,75 % (9 492 виборців); Юлія Тимошенко — 24,96 % (4 578 виборців), Олег Ляшко — 9,88 % (1 812 виборців), Анатолій Гриценко — 7,22 % (1 324 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів — 0,55 %.[6] Епідемія коронавірусуСтаном на 28 березня 2020 року в районі було інфіковано 36 осіб COVID-19 (із 43 по Тернопільській області), з яких 21 у медиків. [7] 29 березня кількість інфікованих зросла до 44 осіб, з них медиків — 24.[8] Найбільше (26) інфікованих зафіксовано у м. Монастириська, 7 — у с. Швейків, 4 (1 випадок — летальний) — у с. Ковалівка, по два випадки — у с. Горішня Слобідка та Долішня Слобідка, по одному — у с. Бертники, с. Чехів та с. Гончарівка. Станом на 16 квітня кількість інфікованих зросла до 160 осіб, померло — 2, одужало — 19. Пам'ятки В Монастириському районі — 30 пам'яток історії та культури, 25 символічних могил Борцям за волю України. Культові спорудиУ Монастириському районі 56 культових споруд:
Обладнано 28 капличок. Дерев'яні храми
Пам'ятки природиПам'ятки природи місцевого значення:
ПромисловістьНині в районі працюють:
Розвинуті народні промисли, гончарство та вишивка. Населення
Соціальна сфераДіють ПТУ-34, 45 ЗОШ, 15 дошк. закладів, Будинок дитячої творчості, ДЮСШ, 19 Будинки культури, 30 клубів, 43 бібліотеки, 2 кінотеатри, 2 музичні школи, 45 медичних закладів, обласний комунальний етнографічно-меморіальний музей В. Гнатюка (с. Велеснів), 6 громадських музеїв (Лемківської культури та О. Кисілевської — м. Монастириська; краєзнавчі музеї у смт Коропець, селах Горожанка, Горішня Слобідка та Устя Зелене); 7 колективів художньої самодіяльності отримали звання «народних». ПерсоналіїУродженці Монастирищини:
Працював письменник, педагог о. Тимофій Бордуляк. Перебували Олесь Гончар, Маркіян Шашкевич, Іван Франко та інші. Археологічні пам'яткиНа території району виявлено археологічні пам'ятки пізнього палеоліту, трипільської та давньоруської культур, скарб римських монет (с. Красіїв) та інші. Примітки
Джерела
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
