|
Москстреумен  Москстреумен або Москенстреумен — система припливних вирів, одних із найсильніших у світі,[1] яка формується на Лофотенському архіпелазі в Норвезькому морі. Розташований біля невеликого острова Москен[en], приблизно посередині між Лофотенським мисом (норв. Lofotodden) комуни Москенес і островом Верей.[2][3] Москенстраумен незвичайний тим, що утворюється у відкритому морі, тоді як більшість інших вирів бувають у закритих протоках і річках. Він виникає через поєднання декількох чинників, основними з яких є сильні півдобові припливи і своєрідна форма морського дна, а також завдяки наявності мілкого хребта між островами Москенесоя і Верей, який підсилює і закручує припливні течії. Москстреумен з'являвся в багатьох історичних описах, зазвичай у перебільшеному масштабі. Він також широко відомий під назвою Малстрем — скандинавське слово, яке означає «сильний вир» і походить від поєднання голландських слів мален (молоти) та строом (потік). Цей термін ввів у англійську мову Едгар Аллан По у своєму оповіданні 1841 року «У полоні Мальстрему». По наводить альтернативну назву виру в рядку: «А для нас, норвежців, це Москестрем — від острова Моске, що стирчить посеред тієї водоверті.»[4] Опис і механізмМоскстраумен розташований між Лофотенським мисом (норв. Lofotodden) комуни Москенесея і островом Верей, біля невеликого острова Москен. Він являє собою потужні припливні течії, що протікають через мілководдя між цими островами і Атлантичним океаном, і глибокий Вестфіорд, створюючи вихори і вири, найбільший із яких має діаметр 40-50 м і здіймає на поверхні води брижі амплітудою до 1 метра.[5] Течія завширшки близько 8 км[2]. Вона несе різні дрібні мікроорганізми, тим самим приваблюючи рибу та рибальські човни.[6] Потік течії найсильніший у липні–серпні. Її добре видно з літака або прилеглого Лофотодден Гілл (601 м над рівнем моря), що на острові Москенесея.[7] Існують регулярні туристичні поїздки на катері між островами Москенесея і Верей.[8] Москстраумен утворюється внаслідок поєднання декількох факторів, зокрема припливів, сильних місцевих вітрів, положення Лофотенських островів і підводного рельєфу; на відміну від більшості інших великих вирів, таких як Сальстраумен, затока Корриврекан[en], вири Наруто, вир Старої свині і Skookumchuck Narrows, він розташований у відкритому морі, а не в протоці або каналі. Припливи мають амплітуду близько 4 м[9] і відбуваються двічі на добу. Вони є головним чинником Москстраумен. В поєднанні з течіями Північного моря і викликаними бурями потоками вини ще сильніше збурюють воду, різні джерела повідомляють про швидкість приблизно від 11 до 20 км/год і вище.[2][5] Спочатку ця течія проходить на значних глибинах, близько 500 м. Потім вона зустрічає хребет завглибшки лише близько 20 м[10] (40-60 м за іншими джерелами[9]) у ланцюзі островів Москенесея, Москен і Верей, що примушує воду текти вгору і створює вири навколо острівних країв.[6] У літературі  Москстреумен описаний у XIII столітті в давньоскандинавських віршах Едди і залишається привабливим об'єктом для художників і письменників. Зокрема він став об'єктом творів Едгара Алана По, Вальтера Мерса і Жуля Верна.[3] Шведський єпископ Олаус Магнус включив Москстреумен у свою докладну доповідь про скандинавські країни і позначив його на мапі Carta marina (1539). Він пояснив вир дією божественних сил і зазначив, що він набагато сильніший, ніж раніше відомий сицилійський вир Харібда. Більшість інших письменників того часу вважали, що Москстреумен відіграє важливу роль в циркуляції океану, але, враховуючи велику кількість легенд і відсутність наукових спостережень, переоцінювали розмір і потужність цього явища.[5] Москстреумен надихнув Едгара Аллана По на оповідання «У полоні Мальстрему» (1841), у якому письменник впровадив термін maelstrom (що означає «сильний вир») в англійську мову[11]. Про нього також йдеться в книзі Жуля Верна «Двадцять тисяч льє під водою», а також згадує капітан Ахаб[en] у романі «Мобі Дік» американського письменника Германа Мелвілла.[12] Ймовірним джерелом інформації про Москстреумен цим письменникам слугував вигаданий опис цього явища, написаний 1715 року Йонасом Данілссоном Рамусом[en], який був перекладений на англійську мову й частково увійшов у видання Британіки 1823 року.[5] По цитує Йонаса Рамуса та Encyclopaedia Britannica у своєму оповіданні.[4] Автором одного з перших наукових описів Москстреумена був норвезький священик і поет Петтер Дасс у своїй поемі «Труба Нордланд», яка містить віршований топографічний опис північної Норвегії. Там він чітко пов'язав вири з припливами, зазначивши, що вони найсильніші під час місячних фаз молодика та повні і слабкі під час чвертей. Він також зазначив, що оскільки великий фіорд Москенесея повинен заповнитися і спорожніти за 6 годин, то пов'язана з цим витрата води має створювати сильні течії. Проте роман Дасса не був перекладеним на англійську мову і залишався невідомим у Європі. Зв'язок Москстреумена з припливами показав у своїй статті А. Schelderup, написаній, ймовірно, у 1750-х роках і опублікованій 1824 року.[5][13] Примітки
Посилання
|
