|
Мохамед Амін Діді
Сумувул Амір Мохамед Амін Дошимена Кілегефану (мальд. ސުމުއްވުލް އަމީރު މުހައްމަދު އަމީން ދޮށިމޭނާ ކިލެގެފާނު; 20 липня 1910, Мале, Мальдіви — 19 січня 1954), знаний як Мохамед Амін Діді — мальдівський політик, перший президент Мальдівів і голова уряду з 1 січня 1953 року до 21 серпня 1953 року. Був директором школи Majeedhiyya у 1946—1953 роках[1]. Лідер першої політичної партії на Мальдівах, Партії народного прогресу[1][2]. Його політична програма містила зусилля з модернізації країни, зокрема покращення становища жінок, освіти на Мальдівах[3], націоналізацію промисловості, експорту риби та непопулярну заборону куріння[4]. Обійняв посаду в період після Другої світової війни, коли країна потерпала від голоду та браку ресурсів. Ранні рокиНародився в сім'ї Атірегея Ахмеда Дошимейнаа Кілегефаана та Роанугі Айшат Діді. Був нащадком династії Хураа по лінії батька[1]. 1920 року виїхав за кордон на Цейлон і навчався в коледжі Святого Йосипа в Коломбо[1]. 1928 року поїхав до Індії для подальшого навчання в Алігархському мусульманському університеті[5], повернувшись на Мальдіви через рік. Його дружиною була Фатімат Саїд, у шлюбі з якою народилася єдина дитина Аннабіла Аміна Мохамед Амін. Прем'єр-міністрПризначений прем'єр-міністром 1 січня 1947 року і залишив посаду 2 вересня 1953 року. Під час перебування на посаді написав рекламний буклет «Леді та джентльмени: Мальдівські острови», в якому надавав іноземцям інформацію про життя, культуру й економіку Мальдів[6]. Політика1931 року призначений до Установчих зборів, скликаних султаном Мухаммедом Шамсуддіном III[en] для розробки першої письмової конституції країни[7]. Згодом обіймав різні посади в уряді, як-от голови митниці, поштової служби Мальдівів, міністра торгівлі, міністра фінансів (1942—1952)[8], працював у Міністерстві закордонних справ (1944—1953)[9], а також був членом Першого парламенту Мальдівів[1]. РеволюціяУ звіті «Mihaaru» стверджується, що Ібрагім Закі, Мохамед Закі та Ібрагім Насір були організаторами революції, і на їхнє запрошення приєднався Ібрагім Мухаммад Діді[en][10][11]. Ібрагім Діді приєднався через невдоволення тим, як Амін Діді розпоряджався державними коштами[10]. У день перевороту він замкнув двері радіостанції, оголосив імена людей, які підпадали під арешт, і всі вони виявились близькими соратниками Аміна[10]. Скликали спеціальне засідання на якому винесли вотум недовіри Аміну Діді, який тимчасово передав усі повноваження Ібрагіму Діді[10]. Амін на той час перебував на лікуванні у Шрі-Ланці, не знав про ситуації в його країні, доки не отримав листа від Ібрагіма Діді. У ньому він інформував його про те, що трапилося, але не сказав про усунення від влади, і Амін прилетів на мальдівській острів Ган і попрямував до Мале. У місті, за наказом Ібрагіма Діді та Фаамлудхейрі Кілегефаану, його відвезли до Дуніду та побили[11]. Його доставили до Віхаманаафуші, де він помер від ускладнень[10]. Розслідування смертіУ вересні 2021 року член парламенту Ібрагім Рашид подав клопотання до Управління омбудсмена з питань правосуддя перехідного періоду з вимогою відновити справедливість у зв'язку зі смертю Мохамеда Аміна Діді[12][13]. Рашид заявив, що ця справа пов'язана з втратою основоположних прав людини через системне порушення з боку державних установ. Він сказав, що потрібно чіткіше роз'яснити, як держава ставилася до Аміна[13]. Також просив скасувати звинувачення Аміна у зрадництві[13]. Амін обіймав посаду президента Мальдівів протягом восьми місяців — з січня 1953 року до серпня 1953 року. Його усунули від влади та вислали на острів Віхаманаафуші — нині курортне місце Курумба, де він і помер у січні 1954 року[14]. Офіс омбудсмена з питань правосуддя перехідного періоду отримав повноваження з виявлення та розслідування системних порушень прав людини державними установами[14]. Однак термін повноважень закінчився 19 листопада 2023 року, а розслідування зазнало критики[15][16]. Сім'яМав одну дочку, Аннабілу Аміну Мохамед Амін[en][17]. Його онук, Амін Фейсал[en], був міністром оборони та національної безпеки Мальдівів. Інші онуки — Ібрагім Фейсал, Фараханаз Фейсал й Айшат Шувейкар[17]. Примітки
Посилання |
||||||||||||||||||||
