|
Міністерство оборони Естонії
Міністе́рство оборо́ни Есто́нії, Міноборони Естонії (ест. Kaitseministeerium) — центральний орган виконавчої влади і військового управління в Естонії, у сфері управління якого перебувають Сили оборони Естонії, які включають Збройні сили Естонії та Кайтселійт, а також інші органи і департаменти[1].[⇨] Міноборони країни є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади щодо забезпечення реалізації державної політики у сфері оборони. Місія міністерства полягає в захисті державного суверенітету та гарантіях захисту держави від зовнішніх загроз. Міністерство було відтворено в 1992 році, після відновлення незалежності Естонії. В 1994 році Естонія приєдналася до програми НАТО «Партнерство заради миру», яка стала першим кроком до вступу в організацію, того року Росія остаточно вивела всі свої війська з території Естонії, а вже 29 березня 2004 року Естонія була прийнята до НАТО. Збройні сили Естонії комплектуються відповідно до Закону про загальний військовий обов'язок. Юнаки від 18 до 28 років, які не мають звільнення, а також які є громадянами Естонії, зобов'язані проходити 8 або 11-місячну (окремі фахівці) службу.[⇨] З 18 липня 2022 року відомство очолює Ханно Певкур.[⇨] ІсторіяРеволюціяПід час Лютневої революції, до 15 березня 1917 року, органи державної влади Російської імперії, що розташовувалися у Ревелі (Таллінні), припинили своє існування, а вже з квітня 1917 року, в російській армії стали формуватися естонські національні військові частини під командуванням майбутнього естонського генерала Йохана Лайдонера. До кінця року в руках естонців перебувало 4 піхотні полки, резервний батальйон, інженерна рота й артилерійська бригада. Паралельно свою агітацію в містах та розквартированих в Естонії частинах російської армії вели більшовики. У жовтні-листопаді 1917 року в Естонії йшла боротьба між більшовиками, що утворили Військово-революційний комітет Естляндської губернії та Земською тимчасовою радою[2][3][4]. 18-20 лютого 1918 року війська 8-ї німецької армії та Північного армійського корпусу почали наступ у бік Ревеля. Наступ призвів до великого замішання і хаосу в більшовицьких відомствах і військових частинах, що згодом призвело до краху більшовицької влади на території Естонії. Поряд з цим, естонські національно налаштовані сили скористались вторгненням Німеччини, аби домогтися створення незалежної Естонської держави, а їх національні підрозділи, що входили до складу російської армії, відмовилися захищати радянський режим і, всупереч спробам роззброєння з боку більшовиків, перейшли на бік Німеччини[5][6]. Військове міністерство 1918—194024 лютого 1918 року Комітет порятунку Естонії сформував Тимчасовий уряд й саморозпустився. До уряду ввійшов перший військовий міністр Андрес Ларка[7]. Однак, на наступний день після цього 25 лютого 1918 року Естонія опинилася під німецькою окупацією. Тимчасовий уряд Естонії відновив свою діяльність після листопадової революції в Німеччині 11 листопада 1918 року. 19 листопада німецька адміністрація передала владу в країні тимчасовому уряду. 23 квітня 1919 року відбулося засідання естонських установчих зборів, у ході якого прийнято рішення про розпуск тимчасового уряду, проведення виборів і створення першого уряду Республіки Естонія. 8 травня 1919 року новообраним парламентом сформований новий уряд. 26 березня 1920 року Отто Штрандман призначений новим військовим міністром, до цього його функції виконував Костянтин Пятс. У той же день штаб головнокомандувача армією припинив своє існування як незалежний інститут і повноваження головнокомандувача були передані військовому міністру. У 1929 році військове міністерство було перейменоване в Міністерство оборони. А в 1934 році після державного перевороту, вчиненого Костянтином Пятсом, функції інституту головнокомандувача були відновлені, після чого роль міністерства оборони була помітно знижена[8]. У 1937 році Міністерство оборони знову перейменували у військове міністерство. У 1938 році воно складалося з адміністрації військового забезпечення, управління військової охорони здоров'я, вищого військового суду і військової магістратури[9]. Військове міністерство було ліквідоване 1940 року після окупації Естонії Радянським Союзом, а його функції перейшли до наркомату оборони СРСР. Створена маріонеткова структура «Міністерство оборони Естонської РСР», реальні функції якої виконувало Міністерство оборони СРСР[10]. Міністерство оборони з часів незалежностіПісля відновлення незалежності Естонії від радянської окупації Міністерство оборони було відтворено Верховною Радою Естонії у квітні 1992 року. Юрі Улуотс став першим міністром оборони нещодавно відновленої республіки. У країні залишилися приблизно 10 тисяч радянських офіцерів та військових пенсіонерів а також члени їх сімей[11]. 3 вересня 1991 року Верховна Рада Республіки відновила Збройні сили, а 13 квітня 1994 року — штаби ВПС і ВМС. У перші роки, новостворене міністерство оборони займалося їх матеріальним забезпеченням, а також відбудовою інфраструктури[10]. Шлях до НАТОВідразу після відновлення незалежності в 1991 році Естонія взяла участь в Римському саміті НАТО, під час якого була заснована Рада північноатлантичної кооперації (англ. North Atlantic Cooperation Council, NACC), активним членом якої стала Республіка[12]. У березні 1992 генеральний секретар НАТО Манфред Вернер вперше відвідав Естонію, а в листопаді президент Естонської Республіки Леннарт Мері вирушив до головної штаб-квартири НАТО в Брюсселі, Бельгія[13]. В 1994 році була утворена програма НАТО «Партнерство заради миру», основною метою якої передбачалася допомога державам-партнерам в перетворенні їх військового контингенту, і вже 3 лютого того ж року до новоствореної програми долучилася й Естонія. 31 серпня того ж року між президентами Естонії та Росії, Леннартом Мері та Борисом Єльциним, були підписані Липневі угоди[et], згідно з якими Росія остаточно вивела всі свої війська з території Естонії, що поклало кінець 55-річному безперервному розміщенню іноземних військ на території Республіки[14]. Індивідуальне співробітництво по лінії Естонія-НАТО розпочалося в червні 1995 року. Затим в 1996 році Республіка починає підготовку до переговорів про приєднання у форматі 16 + 1[13], а вже в травні того ж року парламентом Рійгікогу був затверджений курс на вступ Естонії до альянсу і нові принципи державної оборони, вслід за якими розпочався процес офіційних переговорів щодо вступу і проведення внутрішніх реформ з метою приведення законодавства під стандарти країн-членів НАТО — програма отримала назву «Інтенсивний діалог з питань приєднання» (англ. Intensified Dialogue on the Questions of Membership)[15]. Вже через рік, в червні 1997 року представники Балтійських країн звернулися з закликом до керівництва НАТО з проханням визначити вимоги до країн-кандидатів і продовжити процес добровільного приєднання нових членів[16]. В травні ж Рада північноатлантичної кооперації (англ. North Atlantic Cooperation Council, NACC) була замінена на Раду євроатлантичного партнерства (англ. Euro-Atlantic Partnership Council, EAPC), до якого долучається й Естонія[17]. На саміті НАТО 1999 року, що відбувся в Вашингтоні, США, Естонська Республіка була офіційно визнана однією з можливих кандидатів у члени Альянсу, а вже в листопаді 2002, на Празькому саміті Естонії, Болгарії, Литві, Латвії, Румунії, Словаччини та Словенії передали офіційне запрошення про приєднання до НАТО. 26 березня 2003 року держави-члени НАТО підписали в Брюсселі протоколи до договору про приєднання Естонії, Болгарії, Литви, Латвії, Румунії, Словаччини та Словенії до Північноатлантичного договору, який був ратифікований 85 голосами ЗА Рійгікогу 10 березня 2004 року, а 29 березня Естонія разом з низкою інших держав вступила до Північноатлантичного Альянсу і вже 2 квітня того ж року в Брюсселі відбулася урочиста церемонія прийняття семи нових членів до НАТО[18]. До Європейського Союзу ж держава приєдналася 1 травня 2004 року[19]. В 2010 році була затверджена Стратегія національної оборони Естонії, а в 2014 році був прийнятий комплексний план розвитку національної оборони на 2013—2022 роки, за яким послідував план розвитку національної оборони на 2017—2026 роки[20]. У червні 2016 року, через загрозу потенційної російської агресії, лідери 28 країн-членів НАТО на зустрічі в верхах у Варшаві, Польща, вирішили розгорнути бойові групи Північноатлантичного альянсу в Естонії, Латвії, Литві та Польщі через зміну середовища безпеки, основною ціллю цих дій є демонстрація солідарності та зміцнення незалежної обороноздатності[21]. Бюджет Бюджет Міністерства оборони Естонії в 2021 році збільшився до 645.5 млн євро, що складає 2.29 % від прогнозованого ВВП. З них близько 10 мільйонів піде на утримання розміщених на території союзників, а також близько 20 млн складуть додаткові інвестиції в національну оборону[23]. Фінансування оборонного відомства здійснюється за допомогою його поділу на державні програми:
З 2012 року з метою постійного підтримання стійкості розвитку оборони Естонії встановлений мінімальний розмір оборонного бюджету, який становить 2 % від ВВП держави, а в 2015 році цей показник вперше був перевищений З 2014 року витрати на оборону складаються з двох частин: перша передбачає створення і підтримку незалежного оборонного потенціалу, друга — виділення додаткових коштів у зв'язку зі збільшенням присутності контингенту НАТО в Естонії. Але з 2018 року до цих витрат був доданий третій компонент — програма інвестицій в оборону, яка спрямована на досягнення запланованого розвитку критичних можливостей якнайшвидше. ЗакупівліВсі закупівлі[24] на потреби військових органів і самого міністерства оборони здійснюються через Державний інвестиційний центр, який почав працювати з 1 січня 2017 року[25] і функціонує на основі Закону про державні закупівлі[26]. Міжнародна співпрацяЕстонія підтримує двосторонні відносини у сфері оборони та військового співробітництва приблизно з 35 країнами Європи, Північної Америки та Азії. Військові аташе Естонії призначені до Фінляндії, Франції, Грузії, Німеччини, Польщі, Росії, Швеції, Великої Британії та США[27][28].  Сфери співпраці зі стратегічними партнерами включають активну координацію позицій оборонної політики та співробітництво у таких галузях, як операції, навчання, військова освіта і закупівлі. Естонська Республіка бере участь у багатьох міжнародних організаціях та договорах. З 2004 року є членом НАТО, і її безпека гарантується принципом колективного захисту, згідно з яким напад на одну державу-член означає напад на весь альянс[29]. З того ж року Естонія є членом Європейського Союзу, і як член Союзу, вона пов'язана з Європейським економічним і правовим простором, спільною європейською зовнішньою політикою та політикою безпеки й оборони, які підвищують безпеку як у регіоні Балтійського моря, так і в Європі й світі в цілому[30]. Крім того, Естонія бере участь у договорі Балтійського оборонного співробітництва, основною функцією якого є охорона повітряних кордонів регіону[31]. А також республіка бере участь у кількох міжнародних угодах про контроль над озброєннями й виконує інші міжнародні зобов'язання щодо контролю над ними. Контроль здійснюється згідно з керівними принципами Організації Об'єднаних Націй (ООН) та Організації з безпеки й співробітництва в Європі (ОБСЄ)[27]. Участь в операціяхЕстонська Республіка активно бере участь у військових операціях закордоном з моменту участі в місії Сил охорони ООН (UNPROFOR) в Хорватії в 1995 році, для цього використовуються окремі представництва збройних сил, а першим бойовим досвідом естонських військових стало Вторгнення коаліційних сил до Іраку в 2003 році[32]. Рішення про участь у міжнародній військовій операції приймає естонський парламент Рійгікогу[33][34]. Естонські військові були і залишаються залученими у наступних операціях:
БудівляБудівля міністерства оборони Естонії в будинку № 1 на вулиці Сакала[et] спочатку будувалася для місця зборів офіцерів, де до цього були дерев'яні одноповерхові й двоповерхові житлові будинки. В 1936 році Міністерство оборони придбало ділянки з цими будинками за 172 000 крон й в 1939 році за проєктом архітектора Едгара Куусіка[et] почалося будівництво. Після радянської окупації в 1940 році уряд Йоганнеса Барбаруса гроші зібрані для будівництва колони перемоги у війні за незалежність Естонії освоїв на будівництво даного будинку. Архітектор не дожив до завершення будівництва і був знайдений мертвим у своєму будинку в 1944 році. Будинок був остаточно добудований лише в 1947 році з урахуванням змін, зроблених самим Куусіком. Багатий екстер'єр був перетворений в радянський, а замість національних символів (букетів з військовими знаками) на даху будівлі була встановлена радянська зірка. Могутній еклектизм, який як архітектурний стиль будівлі вибрав Куусік, був вкрай близький до сталінського ампіру. Однак з точки зору військової архітектури — ця будівля вважалася напрочуд веселою. За радянських часів в будівлі розташовувався т.з «будинок політосвіти» Після відновлення незалежності Естонії в 1991 році будівля деякий час перебувала в оренді різних неурядових компаній, і лише в 1995 році Міністерство оборони переїхало в цю будівлю. В 1997 році постановою міністра культури будівлю оголошено пам'яткою культурної спадщини й занесено до реєстру пам'яток культури[35][36]. Структура Міністерство оборони координує свою діяльність з усіма власними підрозділами та департаментами на етапі прийняття рішень, а основне керівництво відомством здійснює Міністр оборони і канцлер. [⇨] У сфері управління міністерства оборони знаходяться:[37]
До апарату міністерства входять:
Додаткові структури у веденні міністерства:
Навчальні заклади:
Збройні сили (Армія оборони) Збройні сили або Армія оборони Естонії (ест. Eesti Kaitsevägi) — основні військові сили Естонської Республіки, встановлюють мету і принципи політики безпеки, а також визначають напрямок військової політики. Включають сухопутні, повітряні і морські сили. Разом з Союзом оборони Естонії Армія оборони входить до складу об'єднаних Сил оборони Естонії. Армія оборони Естонії побудована на принципі загальної (колективної) оборони, в її завдання входить збереження суверенітету Естонії, захист її території, територіальних вод і повітряного простору, невіддільної й неподільної цілісності, конституційного порядку та громадської безпеки[38]. Функціонування Армії оборони Естонії ведеться на принципах цивільного контролю і пов'язане з демократичною організацією держави. Демократично обрані й призначені виконавчі органи приймають рішення про використання Армії оборони та визначають відповідні цілі, виділяють необхідні ресурси й контролюють досягнення цілей. Здійснення принципів цивільного контролю гарантується законодавством і покладено на парламент Рійгікогу, президента Республіки та уряд Республіки. У воєнний час Армією оборони керує головнокомандувач (голова Генштабу[en]), а очолює оборону держави Президент Республіки. Під його головуванням діє Державна рада оборони в складі голови парламенту[et], прем'єр-міністра, командувача Армією оборони[et], міністра оборони, міністра внутрішніх справ[et] і міністра закордонних справ, а також інших посадових осіб, які встановлюються законом про державну оборону[39]. ПризовОбов'язкова військова служба була введена в Естонії в кінці 1991 року, відразу після відновлення незалежності і створення нової армії. Відповідно до Конституції Естонської Республіки всі фізично і психічно здорові громадян чоловічої статі мають проходити обов'язкову службу в Силах оборони, а терміни початку строкової служби та чисельний розподіл військовослужбовців по різних місцях несення служби визначається указом міністра оборони Естонії[40]. Збройні сили Естонії комплектуються відповідно до Закону про військову службу та військовий обов'язок[41][42]. Юнаки від 18 до 28 років, які не мають звільнення, а також які є громадянами Естонії, зобов'язані проходити 8 або 11-місячну, в залежності від освіти і посади, що надається Силами оборони призовнику, службу[43], але військовозобов'язаними є всі чоловіки у віці від 17 до 60 років[44]. Призов на строкову службу проводиться за територіальним принципом, а основною метою призову є навчання резервних воєнізованих частин, необхідних для захисту територіальної цілісності та незалежності Естонії і подальшого відбору серед них професійних військовослужбовців[45].  Кайтселійт (Союз/ліга оборони)Кайтселійт або Союз оборони (ест. Eesti Kaitsevägi) — уніфіковане добровольче воєнізоване формування Естонської Республіки, є допоміжним органом, в завдання якого входить збереження незалежності і суверенітету Естонії, а також пропагування цих цілей серед населення. Організація розділена на 4 округи територіальної оборони, які складаються з 15 регіональних підрозділів Сил оборони, званих малєвами, зони відповідальності яких в основному збігаються з межами повітів Естонії. Лігу оборони Естонії очолює командувач Союзом оборони, який безпосередньо підпорядковується командувачу Силами оборони і штабу Ліги оборони[46]. Служба зовнішньої розвідкиСлужба зовнішньої розвідки (ест. Välisluureamet) — основна розвідувальна служба Естонської Республіки. Її головна функція полягає в зборі, аналізі та поданні інформації про загрози зовнішньої безпеки Естонії, а також діяльності інших країн і їх інтересів та передає цю інформацію президенту, прем'єр-міністру, міністру оборони й генеральному штабу, а також міністру внутрішніх справ й міністру закордонних справ. Службу очолює генеральний директор Служби зовнішньої розвідки, а нагляд за ним здійснюють Комітет з нагляду за органами безпеки парламенту Рійгікогу, Міністерство оборони, канцлер юстиції та Державне контрольно-ревізійне управління Естонії[en][47]. Агентство оборонних ресурсівАгентство оборонних ресурсів (ест. Kaitseressursside Amet) — орган реалізації підтримки обороноздатності збройних сил Естонської Республіки за допомогою обліку, оцінки та відбору людських і матеріальних ресурсів: набору військовослужбовців Сил оборони й надання огляду наявних у штаті мобілізаційних ресурсів[48]. Центр оборонних інвестиційЦентр оборонних інвестицій (ест. Riigi Kaitseinvesteeringute Keskus) — державне агентство Естонської Республіки, що займається військовими закупівлями та нерухомим майном. Його основна функція полягає в підтримці розвитку національного потенціалу за допомогою професійно організованих закупівель, розвитку інфраструктури, адміністративної діяльності та інвестицій. Центр проводить закупівлі для Міністерства оборони, Сил оборони та інших військових державних установ[49]. ОсвітаВажливою частиною доктрини, військового розвитку і національного захисту Естонської Республіки є військово-патріотична освіта. Освіта в цих галузях закладає основу для розуміння принципів національної оборони Естонії, формує громадянську свідомість і готовність захищати державу в разі потреби. Відповідною освітньою та просвітницькою роботою займаються діючі військовослужбовці, офіцери запасу і чиновники Міністерства оборони[50]. Крім безпосередньо просвітницької діяльності, навчальні заклади також отримують додаткове фінансування на проведення ознайомлювальних поїздок і придбання навчальних посібників[51]. Навчання принципам національної оборони викладалося в естонських школах та інших навчальних закладах ще до Другої світової війни, а перші класи військового навчання і підготовки з'явилися жовтні 1927 року. За часів радянської окупації подібні уроки були замінені на аналогічні «соціалістичні», і освіта в галузі національної оборони почала повертатися в місцеві навчальні заклади лише в 1990 році, після відновлення незалежності. Вищі курси національної оборониВищі курси національної оборони (ест. Kõrgemad riigikaitsekursused) — курси для представників громадськості, політиків, військовослужбовців, діячів культури та інших громадян Естонії з метою підвищення співробітництва і соціальної згуртованості держави в області захисту національної безпеки[52]. Заклад знаходиться в місті Роост, в повіті Ляенемаа. Курси проходять два рази на рік — навесні і восени. Тривалість презентацій зазвичай становить 30-40 хвилин, після чого слід 10-15-хвилинна сесія питань і відповідей і невелику перерву[53]. Академія Сил оборониАкадемія Сил оборони (ест. Kaitseväe Akadeemia) — центр підготовки офіцерів Збройних сил Естонії. Складається з базового курсу підготовки — програми першого рівня з трирічним періодом навчання, курсу підвищення кваліфікації — другого рівня підготовки офіцерів з дворічним періодом навчання, Курсу старших штабних офіцерів — третього рівня підготовки з річним періодом навчання, а також курсу вищого офіцерського складу — четвертого рівня підготовки, який проводиться спільно з представниками вищого офіцерського складу в освітніх закладах союзників за кордоном[54]. На базі академії був також створений музей[55] та бібліотека[56], і, зокрема, проводяться регулярні екскурсії для іноземних туристів[57]. Заклад знаходиться в місті Тарту, в Юріївському повіті. Балтійський оборонний коледжБалтійський оборонний коледж (ест. Balti Kaitsekolledž) — провідний багатонаціональний військовий коледж, заснований трьома країнами Балтії 25 лютого 1999 року. Заклад знаходиться в місті Тарту, в Юріївському повіті. Служить центром стратегічних і операційних досліджень і надає професійне військову освіту офіцерам середньої та вищої ланки[58]. Військові звання ЕстоніїВійськові звання Естонської армії встановлені і регламентуються Законом про військові знаки розрізнення[59]. Нинішня естонська система знаків розрізнення є прямим нащадком різних інших світових систем, що використовувалися в минулому в Естонських силах оборони. Деякі з рангів сходять своєю назвою до періоду світових воєн, але більшість рангів естонської армії були в більшості випадків встановлені з часів Естонської війни за незалежність 1920-х років[60]. КерівництвоКерівництво міністерства оборони Естонії складається з центрального керівництва і заступників міністра[61] Центральне керівництвоЗаступники
  Список міністрів оборони з часів відновлення незалежностіФункції керівництваМіністр оборониМіністр оборони є членом уряду Естонії, який керує організацією національної оборони країни. Він організовує роботу міністерства оборони і приймає рішення з питань, що належать до сфери діяльності міністерства. Крім того, міністр звітує перед урядом про діяльність міністерства оборони і вносить пропозиції щодо розв'язання питань, що стосуються сфери діяльності міністерства[62]. Міністр оборони призначає керівників урядових агентств, що входять в сферу управління міністерства, а також заступників міністра оборони та керівників департаментів, а також командувачів збройними силами і пропонує уряду призначати і знімати з посади командувача Армією оборони[et] і головнокомандувача Генерального штабу[en]. Міністр оборони надає уряду пропозиції щодо бюджету міністерства, і при необхідності — додаткового бюджету. Він приймає рішення про використання бюджетних ресурсів та контролює виконання бюджету. На підставі державного бюджету міністр також погоджує бюджети державних органів, які належать до сфери управління міністерства[63]. Міністр оборони приймає рішення про формування державних установ, що знаходяться у віданні міністерства, і затверджує їх статут, структуру та організацію роботи. КанцлерКанцлер юстиції керує роботою структурних підрозділів міністерства та координує діяльність державних органів у сфері управління міністерства оборони Естонії, а також координує процес досягнення стратегічних цілей[61]. ДоктринаБазові рамки організації національної оборони визначені Законом про національну оборону[64]. Найбільш важливими документами, що стосуються політики безпеки Естонії, є Концепція національної безпеки Естонії, Стратегія національної оборони, План розвитку національної оборони, План дій про військовий захист та План з надзвичайних ситуацій[65]. Також існують додаткові правила, що регулюють підтримку ветеранів та участі держави в оборонній промисловості[66]. Оборонна політика Естонії спрямована на запобігання військових загроз і гарантування того, що в разі потреби Естонія зможе успішно захистити себе. Основа оборонної політики Естонії — надійне стримування. Оборонна політика направляє планування, координацію і здійснення національної оборони[67]. Оборонна політика включає:
Згідно з комплексним підходом до національної оборони, вона розділена на шість основних взаємопов'язаних областей діяльності, які мають певні обов'язки[20]. Концепція національної безпекиКонцепція національної безпеки Естонії встановлює цілі й принципи політики безпеки Естонії, а також описує середовище безпеки та визначає напрямок національної політики Естонії. Мета концепції — захист існування Естонської держави і її народу. Політика безпеки Естонії заснована на широкій концепції безпеки, яка передбачає участь всіх верств суспільства, а також інтеграцію з НАТО і ЄС. Вона переглядається урядом Естонії відповідно до змін в середовищі безпеки.[68] Стратегія національної безпекиСтратегія національної безпеки Естонії ґрунтується на Концепції національної безпеки Естонії та служить основою для детального розвитку та планів дій. Документ підлягає перегляду кожні чотири роки[69]. План дій військової оборониУ плані дій військової оборони Естонії викладаються заходи з реалізацій Плану розвитку військової оборони з урахуванням заходів, заснованих на організаційній доцільності і забезпечених ресурсами, які відповідають вимогам для планів розвитку, встановлених Законом про державний бюджет[70]. План дій по військовій обороні встановлюється міністром оборони терміном на чотири роки і щорічно переглядається. Національний план військової оборониОперативний план військової національної оборони Естонії описує виконання військових завдань національної оборони з наявним військовим потенціалом відповідно до цілей, поставлених в стратегії національної оборони[71]. Оперативний план оборонних заходів встановлюється командувачем Армією оборони[et] за погодженням з міністром оборони терміном на один рік. Завдання та функціїЗагальні
Основні рамки організації національної оборони визначаються Законом Республіки Естонія про національну оборону[37]. Існують також додаткові законодавчі акти, що регулюють надання підтримки ветеранам і участі держави в оборонній промисловості. Обов'язки Президента Республіки
Функції парламенту Рійгікогу
Функції уряду республіки
Завдання міністерства оборони
Завдання збройних сил і союзу оборони
Завдання закону про національну оборону
Інциденти11 серпня 2011 року близько 15:00 години за місцевим часом (EEST) вірменином Кареном Драмбяном[et], що мав громадяство Республіки, було здійснено напад на будівлю міністерства оборони Естонії, при цьому він зазначив, що не планує стріляти в беззбройних людей[73]. На момент нападу міністра оборони Марта Лаара не було в будівлі відомства[74]. Озброєний пістолетом і пакетами з вибухівкою він увірвався в будівлю, де захопив двох заручників з частин Кайтселійту, зі служби безпеки відомства, яких він утримував протягом декількох годин[75]. За даними прокуратури нападник також застосував вибухівку і димову шашку. В ході нападу він використовував близько 10-15 вибухонебезпечних пакетів і не більше 100 патронів[76]. Крім справжніх упаковок з вибухівкою, у нього були також і саморобні імітації[77]. Через закриття воріт безпеки Драмбян не міг пройти за межі вестибюля, кімнати охорони і одного з крил коридору першого поверху. Наступні дві години він провів один в приміщенні відділу кадрів, де також відбулася перестрілка з поліцією, в ході якої він був застрелений отримавши кілька кульових поранень[78]. Ніхто окрім Драмбяна серйозно не постраждав, поліцейські-учасники штурму отримали лише незначні травми. Див. такожПримітки
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
