Острозька ординація, Острозький майорат (пол. Ordynacja ostrogska), рідше Дубенська ординація — неподільність земель, які належали князям Острозьким, встановлена Янушем Васильовичем Острозьким (*1554 — †1620) і затверджена у 1609 році Сеймом Речі Посполитої. До складу Острозького майорату входило 24 міста і 600 сіл. Проіснувала до 7 грудня 1753 року.

У 1609 році краківський каштелян князь Януш Острозький отримав дозвіл на заснування ординації з метою неподільності власної спадщини. Тим самим дозволом на території Острозької ординації встановлювалося земське право^[1].

Згідно із заповітом Януша Васильовича, Острозький майорат мав перейти в спадщину до старшого сина Олександра Янушовича Заславського (*1581 — †1629) і його дружини Евфрузини Янушівни Острозької (*1605) й далі передаватися старшому в родині наступнику чоловічої статі. У разі припинення роду Заславських, Острозький майорат повинен був перейти до лицарів Мальтійського ордену^[2]. Проте останній Острозький ординат Санґушко Януш Олександр за підмовою Авґуста Чорторийського роздарував Острозький майорат, що було оформлено Кольбушівською трансакцією від 7 грудня 1753 року. Дана подія стала потрясінням для Речі Посполитої і викликала суперечки. Конфлікт між магнатською групою «Фамілія» та королівським двором призвів до збройного протистояння, великий коронний гетьман Ян Клеменс Браницький захопив і утримував найбільший замок ординації — Дубенський. Януша Олександра Санґушка хотіли визнати в судовому порядку неправомочним. Нарешті 1766 року Сейм дав офіційну згоду на розформування Острозького майорату, за умови відрахування з тих маєтностей 300 тис. золотих річно до державної скарбниці на утримання війська Речі Посполитої^[3]. У 1775 році за рахунок частини цієї суми було задоволено і претензії мальтійців: 120 тисяч річно передбачалося на утримання командорства і преора в Речі Посполитій, четверту частину цієї суми відраховувалося на Мальту. В 1788 році Сейм ухвалив інакший розподіл 300 тис. золотих^[1].

За статутом Острозького майорату, ординат зобов'язувався утримувати в бойовому порядку усі замки на території майорату, виставляти в разі потреби «острозьку міліцію» — 300 осіб, за пізнішими даними — 6000 вояків і користуватися гербом князів Острозьких-Заславських.

Крім Острозького, ще чотири майорати утримували військо на потребу Речі Посполитої: Замойський^[4], Слуцький, Клецький i Олицький^[5]. Вояки отримували платню зі скарбниці ордината і підпорядковувалися йому безпосередньо^[6]. Єнджей Китович так змалював військо Острозького майорату часів князя Януша Олександра Санґушка:

Ostrogskiej albo dubieńskiej ordynacji piechota chodziła w prostych botach chłopskich z podkówkami i odarto; dragonia dubieńska noszona była porządnie, jako zawsze na oczach książęcia ordynata zostająca, który że miał upodobanie w dawaniu ognia, przeto była w nim doskonale wyćwiczona. Albowiem książę ordynat dzień w dzień lusztykujący z gościami i domowymi, raz po raz wychodził do niej na galerią, sam ją do ognia musztrując; trzymał duży kielich w ręku z winem, komenderując dragonią językiem niemieckim według zwyczaju powszechnego: «Macht ajch fertych, szlacht an, fajer», a gdy dragonia dała za tym słowem ognia, on wtenczas duszkiem wlał w siebie kielich wina.

Комендант Дубенського замку мав ранг полковника. Військо складалося з кінноти («золотих» гусарів, «срібних» панцерних, «легких» волохів і липок) і піхоти^[7].

1651 року військо Острозького майорату брало участь у битві під Берестечком. 1683 року в обороні Відня.

Акт острозької ординації, який зберігається в Дрезденському архіві, було опубліковано відносно недавно; довгий час він ніколи не використовувався у працях. Це - реєстр гарнізону, військового і захисного озброєння та амуніції. Документ складено на чотирьох картах сіруватого кольору, формату А-4, поміщених у багатосторінковому акті. Підписаний він шефом Дубенського гарнізону, полковником Дортманом, який ймовірно, і є автором цього інвентарю (реєстру), на що вказує подібність стилю і почерку, підписів під рештою джерела.

• 1. Франциск на Острозі Заславський
• 2. Владислав Домінік на Острозі Заславський
• 3. Олександр Януш на Острозі Заславський
• 4. Теофіла Людвіка Заславська
• 5. Олександр Домінік Любомирський
• 6. Павло Карл Санґушко
• 7. Санґушко Януш Олександр

Острозька ординація у сестринських Вікіпроєктах
	Портал «Історія»

• Akta publiczne do interessu ordynacyi Ostrogskiey należące. 1754. (пол.) (Перевірено 2 червня 2012)
• Mowa J. O. Xcia Jmci Kajetana Sołtyka Biskupa Krakowskiego, Xiążęcia Siewierskiego na Seymie Ordynaryinym Warszawskim miana dnia 28. 9bris 1766. (пол.) (Перевірено 2 червня 2012)
• Kopia Listu Ciekawego Od pewnego Przyiaciela pisanego przy kommunikowanym Remanifeśćie od Xiążęcia JMći Sanguszka Marszałka Nadwornego Litewskiego, względem podzieloney Ordynacyi Ostrog. w Grodzie Warszawskim uczynionym (пол.) (Перевірено 24 жовтня 2012)
• Tadeusz Czacki. O litewskich i polskich prawach, o ich duchu, źródłach, związku i o rzeczach zawartych w pierwszem Statucie dla Litwy 1529 roku wydanem (пол.) (Перевірено 2 червня 2012)
• Валентин Жаронкін. Ординатська спадщина князів Заславських (Перевірено 2 червня 2012)
• Darius von Güttner Sporzynski. The Knights Hospitallers in Poland (англ.) (Перевірено 2 червня 2012)
• Петро Кулаковський. Острозька ординація // Острозька академія XVI—XVII ст. Енциклопедичне видання (Перевірено 2 червня 2012)
• П. М. Кулаковський. Острозька ординація // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 687. — ISBN 978-966-00-1061-1.
• Віктор Атаманенко. Системний підхід у вивченні волинських латифундій XVI — першої половини XVII ст. // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Історичні науки. — 2006. Вип. 7. — С. 238—254. (Перевірено 2 червня 2012)
• Наталя Яковенко, Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна, Київ 2008, ISBN 966-8978-14-5

Ця стаття містить неперекладені фрагменти іноземною мовою. Ви можете допомогти проєкту, переклавши їх українською.