|
П'ята п'ятирічка
П'ята п'ятирічка (1951-1955) — п'ятий п'ятирічний план розвитку народного господарства СРСР після закінчення Німецько-радянської війни[1]. Відповідно до директив XIX з'їзду КПРС, що пройшов у жовтні 1952[2](доповідь Максима Сабурова «Директиви XIX з'їзду партії за п'ятим п'ятирічним планом розвитку СРСР на 1951—1955») передбачав подальший підйом усіх галузей народного господарства, підвищення матеріального добробуту та культурного рівня народу. Економічні показникиЗа п'ятирічку національний дохід зріс на 71%, обсяг промислової продукції – на 85 %, продукції сільського господарства – на 21 %, обсяг капітальних вкладень [3] у радянську економіку – майже вдвічі[4]. Середньорічні темпи зростання радянського ВВП у 1951-1955 становили 11%[5]. Багато об'єктів і цілей IV, і особливо V і VI П'ятирічних планів були досягнуті через серію одноразових волюнтаристських управлінських актів, господарських і адміністративних одноосібних рішень від березня-червня 1953, висунутих і затверджених РМ СРСР виходячи з записок і письмових ініціатив Л . Берія у перші тижні після смерті І. Сталіна.[6] На початку 1950-х, у зв'язку з початком п'ятої п'ятирічки, за планами якої передбачалася масова електрифікація залізниць, у СРСР знову повернулися до електровозів змінного струму. Наприкінці 1954 ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР скликали у Кремлі другу Всесоюзну нараду будівельників, яка увійшла в історію, як нарада з індустріалізації будівництва, важливий етап у розвитку нової техніки, вдосконалення організації будівельного виробництва та посилення уваги до питань економіки будівництва. У роки п'ятої п'ятирічки почали працювати:
Див. такожПримітки
Посилання |
||||||||||||
