Парестезія (грец. παραίσθησις, відчуття біля чогось) — це відчуття поколювання, лоскоту, печіння шкіри людини без видимого фізичного подразнення.^[1] Прояви парестезії можуть бути тимчасовими або хронічними.

Найвідоміший вид парестезії — це відчуття «поколювання голками» або «засинання кінцівки». Менш відомими та рідкими, але важливими є парестезії з відчуттями «повзання мурашок», «повзання жучків» під шкірою.

Парестезії рук і ніг є загальними, тимчасовими симптомами. Найкоротший тип парестезії — «електричний удар» — може бути викликаний ударом ліктьового нерву. Короткочасні парестезії, подібні до цієї, можуть відчуватись, коли подразнений будь-який інший нерв. У старшій віковій групі спінальні порушення (порушення спинного мозку) можуть давати парестезії на короткий час, коли голова або тіло повертаються, зігнуті або розміщені в незвичних позиціях (симптом Лермітта). Найбільш поширеною, повсякденною причиною є тимчасове обмеження нервових імпульсів до області нервів, зазвичай викликані незручними нахилами або «засиджуванням» частин тіла. Інші причини включають в себе такі умови, як синдром гіпервентиляції і синдром панічних атак. Вірус вітряної віспи (оперізувальний лишай) також помітно може викликати повторювані болі і поколювання в шкірі або тканині уздовж шляху поширення цього нерва, зазвичай згідно з дерматомними картами нервів.

Іншими поширеними прикладами є стискування нерва в місці його проходження під шкірою, що пригнічує або стимулює його функції. Зняття тиску зазвичай призводить до поступового полегшення парестезії.^[2]

Хронічні парестезії вказують на проблеми з функціонуванням нейронів або поганий кровообіг.

У літніх осіб парестезії часто є результатом поганої циркуляції в кінцівках (наприклад, при хворобах периферичних судин), що найчастіше викликано атеросклерозом, накопиченням атеросклеротичних бляшок в стінках артерій протягом багатьох десятиліть, звуження судин. Без належного кровопостачання поживних речовин нервові клітини вже не можуть адекватно передавати сигнали в мозок. Парестезії можуть бути симптомом дефіциту вітамінів та недоїдання, порушення обміну речовин, наприклад, діабету, гіпотиреозу і гіпопаратиреозу. В рідкісних випадках парестезії можуть бути симптомом отруєння ртуттю.

Безпосередні враження самих нервів, об'єднані в групу нейропатій, що часто самі є наслідками вражень інфекційними факторами (наприклад, хвороба Лайма), також можуть бути причиною парастезій. Парестезії можуть виникати як побічний ефект при хіміотерапії раку.^[3] Хронічні парестезії можуть бути симптомами досить серйозних станів, наприклад, транзиторної ішемічної атаки і/або автоімунних патологій, таких як системна склеродермія чи системний червоний вовчак. Парестезії можуть відчуватись як наслідок пошкоджень ЦНС в людей, які перенесли інсульт ти черепно-мозкові травми.

Так звана «постійна анестезія» є станом, коли знечулення замінюється поколюванням, як при зникнення анестезії, коли строк дії знеболення зник.^[4] Потенційні причини включають травми оболонки нерва під час введення ін'єкції, крововилив біля нерва, тип використовуваного анестетика, або введення анестетика забрудненого алкоголем або стерилізуючим розчином. ^[5]

Акропарестезія — це сильний біль у кінцівках, який може бути викликаний хворобою Фабрі, різновидом сфінголіпідозу^[6].

Це також може бути ознакою гіпокальціємії^[en][7].

Дослідження провідності нерва зазвичай інформативне для постановки діагнозу. Для виключення ролі ЦНС використовують КТ.

Зауважте, Вікіпедія не дає медичних порад! Якщо у вас виникли проблеми зі здоров'ям — зверніться до лікаря.

Лікування основної хвороби, симптоматично — імуносупресори, такі як преднізолон, внутрішньовенне введення імуноглобуліну, протисудомні препарати, противірусні препарати, в залежності від першопричин.

В додаток до лікування самої основної хвороби, може використовуватись аплікаційна анестезія в вигляді кремів, які містять, наприклад, лідокаїн. Тимчасовий ефект пригнічення парестезій в хворих з травмами мозку або в тих, які перенесли інсульт дає баклофен. 

Парестезії, спричинені вірусом простого герпесу, лікуються шляхом лікування самої хвороби противірусними препаратами.^[8]