|
Паустовський Костянтин Георгійович
Костянти́н Гео́ргійович Паусто́вський (рос. Константин Георгиевич Паустовский; 19 (31) травня 1892, Москва, Російська імперія — 14 липня 1968, Москва, Російська РФСР, СРСР) — російський-радянський письменник. ЖиттєписПоходженняПрадід Костянтина, Григорій Паустовський-Сагайдачний після зруйнування Запорізької Січі у 1775 році поселився у селі Городище. Окрім того, він отримав дворянство, а також прийняв католицтво. Дядько Костянтина Георгійовича, Ілля Максимович (†1932), працював учителем у селі й заснував школу у своєму родовому маєтку.[2] Сам Паустовський писав лише російською мовою. Під час відвідування Києва Микола II запитав гімназиста Паустовського, чи він малорос, на що той відповів «так». Серед предків письменника були українці, поляки, росіяни та турки. Мати письменника, Марія Григорівна (1858—1934), походить із православного українського шляхетського роду Височанських гербу Сас. Мамин брат, улюблений дядько малого Кості — Юзек (Йосиф Григорович Височанський) — генерал-майор царської армії, воював на стороні бурів в англо-бурській війні, нащадок козацького полковника Семена Височана. З його слів: «„Универсал“ и печать остались у нас в семье от гетмана Сагайдачного, нашего отдаленного предка. Отец посмеивался над своим „гетманским происхождением“ и любил говорить, что наши деды и прадеды пахали землю и были самыми обыкновенными терпеливыми хлеборобами, хотя и считались потомками запорожских казаков.»[3] Перші рокиКостянтин Георгійович Паустовський народився 19 (31) травня 1892 року в Москві у сім'ї відставного унтер-офіцера, залізничного статистика Георгія Максимовича Паустовського (1862—1912). Після декількох переїздів 1898 року сім'я оселилася в Києві на Анненковській (Лютеранській) вулиці, 33. Пізніше Паустовські переїхали на Святославську вулицю, 9, з 1905 мешкали на Микільсько-Ботанічній, 13 (будинок не зберігся)[4]. 1904 року Костянтин почав учитися в Першій київській гімназії. У дитинстві Костянтин багато часу проводив у дідовому маєтку, що містився в селі Городище біля Білої Церкви, де встановлена пам'ятна дошка письменнику.[2] 
Під час навчання Костянтина Паустовського в шостому класі (осінь 1908) батько покинув сім'ю, через що хлопець мусив сам заробляти собі на навчання репетиторством. Його старший брат оселився окремо, а мати з Костянтином і ще двома дітьми, Галиною і Вадимом, переїхала на Велику Підвальну вулицю, 9. Після розпаду сім'ї Костянтин деякий час мешкав у свого дядька (материного брата) Миколи Григоровича Височанського в Брянську. Повернувся до Києва в 1909 році, за сприяння викладачів відновився в гімназії, оселився спочатку в Дикому провулку (нині — Студентська вулиця), а пізніше — на Лук'янівці (Багговутівська вулиця, 9, будинок не зберігся), у своєї бабусі Вікентії Іванівни в її флігелі. Під кінець навчання в гімназії, 1912 року, Паустовський написав своє перше оповідання «На воді» (рос. На воде), надруковане в місцевому альманасі «Огни». Того ж року помер і батько письменника[2]. По закінченні гімназії (1912) Костянтин вступив до Київського університету Святого Володимира на фізико-математичний факультет, однак наступного року перевівся на історико-філологічний факультет. Згодом перейшов на юридичний факультет Московського університету.[5] У зв'язку з початком Першої світової війни перервав навчання й почав працювати водієм трамвая, а згодом — на санітарному поїзді. Через якийсь час, після смерті на війні двох своїх старших братів, Бориса та Вадима (загинули в один день 1915 року на різних фронтах), Паустовський повернувся до Москви, де тоді мешкали його мати Марія Григорівна та старша сестра Галина Георгіївна Паустовська (1886—1936). У наступні кілька років Костянтин працював на металургійних заводах Юзівки та Катеринослава, на котельному заводі в Таганрозі. У 1916 році Паустовський навіть займався рибальством у рибальській артілі на Азовському морі.[6] Перебуваючи в Таганрозі, письменник розпочав свій перший роман «Романтики», над яким працював наступні сім років, а опублікував ще через дванадцять, 1935 року. Тікаючи від влади комуністів після Жовтневого перевороту, переїжджає в Україну, де бере участь у боях проти військ Петлюри у лавах Сердюцького полку гетьмана Скоропадського під Пущею-Водицею. У 1918 мешкав у Києві на Несторівській вулиці, 31, кв. 3 (нині — вулиця Івана Франка, 33). У 1918—1919 рр. працював коректором у редакції газети «Киевская мысль». У жовтні 1919 р. переїхав до Одеси, де працював у газеті «Моряк». З лютого 1922 р. працював у газетах Грузії та Закавказзя. Від 1923 — співробітник газети «На вахте» (Москва). У 1924–1929 рр. служив редактором у Російському телеграфному агентстві.[7] У 1930-ті рр. працював кореспондентом газети «Правда», журналів «30 дней» і «Наши достижения» У 1941—1942 рр. був військовим кореспондентом ТАРС на Південному фронті, публікувався в газеті «Красной звезде» та фронтових газетах. В евакуації працював у «Совинформбюро». Згодом повернувся до Москви, займався літературною працею. Під час хрущовської «відлиги» активно виступав за реабілітацію репресованих письменників.  Працював у с. Санжійка в 1960 році.  Помер у Москві, похований у місті Таруса. Вшанування пам'яті
БібліографіяЗбірки оповідань Романи та повісті
Біографічні повістіАвтобіографія (Повість про життя)
П'єсиЕкранізаціїПереклади творів українською
Паустовський про Українську революцію 1917 р
Оригінальний текст (рос.)
Я ехал через Киев. Он, так же как и Москва, ключом кипел на митингах. Только вместо «долой!» и «ура!» здесь кричали «геть!» и «слава!», а вместо марсельезы пели «Заповит» Шевченко и «Ще не вмерла Украина»[9]. Див. такожПримітки
Посилання
Джерела та література
Література
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg)
