|
Платонов Андрій Платонович
Андрій Платонов — літературний псевдонім Андрія Платоновича Климентова (1899, Воронеж, Російська імперія — 5 січня 1951, Москва, Російська РФСР), російського письменника, члена Спілки письменників Росії. Інші псевдоніми письменника: А. Фірсов, Ф. Чєловєков, А. Вагулов. ЖиттєписНародився 16(28 за старим стилем) серпня 1899 року в Воронежі[5]. Він був старшим із 11 дітей слюсаря-залізничника Платона Климентова та домогосподарки Марії Лобочихіної[6]. Закінчив церковно-парафіяльну школу та Воронезьке чоловіче училище, після чого працював посильним, робітником на заводі[5]. Навчався у Воронезькому університеті впродовж 1918—1919 років. Спершу — в фізико-математичному відділенні, але після першого курсу перейшов у історико-філологічне. Далі закінчив залізничний політехнікум у 1921 році[6]. Під час громадянської війни вступив до лав Червоної армії, де обслуговував потяги[5]. Паралельно почав писати для воронезьких часописів статті з філософії та суспільствознавства, вірші та критику. Його ранні твори описували утопічні сподівання від технічного прогресу. В 1920 році Андрій Платонов вступив до Воронезького Союзу пролетарських письменників[5]. У 1920-і Платонов познайомився зі своєю майбутньою дружиною — студенткою Марією Кашинцевою, родичкою графів Шереметєвих. Вони жили разом, але одружилися лише 1943 року. У них народилися син Платон та дочка Марія[6]. Письменник змінив прізвище з Климентов на Платонов, утворивши його від імені батька[7]. В 1921—1922 роках був головою Надзвичайної комісії в боротьбі із засухою у Воронезькій губернії[5], пропонував новаторські ідеї щодо меліорації та електрифікації. З його ініціативи в околицях Воронежа збудували декілька електростанцій, він займався ліквідацією неписьменності[6]. Як письменник став широко відомий за повість «Єпіфанські шлюзи» (1927) про реформи царя Петра І[5], яку написав під час відрядження в Тамбов[6]. Наприкінці 1920-х — початку 1930-х склався його оригінальний сатиричний стиль. Вийшли друком такі оповідання й памфлети, як «Батьківщина електрики» (1926), «Ямська слобода» (1927), «Місто Градов», «Заповітна людина», «Антисексус», «Лугові майстри» (усі — 1928), «Макар засумнівався» (1929) та інші[5]. В 1930-і[6] його творчість почали часто критикувати за «антирадянщину» та анархо-індивідуалізм[5]. Після масової критики твори Платонова перестали видавати. Максим Горький домігся, щоб його відправили в 1934 році в Середню Азію з іншими письменниками для збору матеріалів, щоб видати збірку творів з нагоди 10-иріччя Туркменської ССР. Це дещо реабілітувало Платонова в очах критиків[6]. Його 16-ирічного[6] сина Платона в 1938 році заарештували за «антирадянську агітацію»[5] та відправили на 10 років у табори[6]. В 1940 його звільнили за сприяння Михайла Шолохова[6], але вже хворого на туберкульоз[5]. У 1941 році, з початком Німецько-радянської війни, пішов добровольцем до війська, брав участь у боях, але також писав новини для газет і художні твори[6]. З жовтня 1942 працював спеціальним кореспондентом газети «Червона зірка»[5]. Воював у Росії, Білорусі та Україні, був контужений[6]. Наприкінці 1946 року видав оповідання «Повернення», за яке наступного року зазнав звинувачення в «наклепі на радянських людей». Йому заборонили друкувати власні твори і наприкінці 1940-х років Платонов видавав лише літературні обробки російських і башкирських казок для дитячих журналів[7]. Помер від туберкульозу, яким заразився від сина[5], 5 січня 1951 року. Письменника поховали на Вірменському цвинтарі Москви[6]. ТворчістьАндрій Платонов почав писати художні твори під час громадянської війни, в яких описував утопічні перспективи розвитку техніки. Широко відомим став за «тамбовський цикл» творів, написаних у 1926 році під час відрядження до Тамбова. Сюди належать повість «Єпіфанські шлюзи», оповідання «Ефірний тракт», «Місто Градов», «Піщана вчителька» та інші. Останнє оповідання екранізував Андрій Тихонов у 1931 році (фільм не зберігся)[6]. Наприкінці 1920-х Андрій Платонов виробив авторський стиль письма, наповнений неологізмами та каламбурами, зумисним порушенням мовних норм[6]. У цей час він написав роман «Чевенгур» (1929), а потім повість «Котлован» (1930) та «Ювенільне море» (1934), що складають своєрідну трилогію-літопис трагічної сталінської доби. Максим Горський неоднозначно відгукнувся про «Чевенгур», похваливши його мову, а критикуючи затягненість і нечіткість сюжету[5]. В творчості Платонова присутній сумнів у доцільності побудови комунізму чи принаймні в правильності застосування методів, свідком яких був автор у СРСР. Деякі твори є сатирою на комуністичне революціонерство, як у «Чевенгурі», де новостворена комуна розстрілює жителів будинку як «пережиток минулого», а потім демонстративно відмовляється працювати, прикриваючись революційними гаслами[8]. Критики зазнало також оповідання «Макар засумнівався», герой якого закликав: «Соціалізм треба будувати руками масової людини, а не чиновницькими папірцями наших установ». Леопольд Авербах назвав оповідання «ворожим» і «двозначним». Інші літературні критики відгукнулися про публікацію твору як помилку. Повість «Про запас» (1931) сам Сталін назвав «розповіддю агента наших ворогів». Наприкінці 1930-х років багато видавництв відмовилися друкувати твори Платонова, зокрема, «Котлован», який лишився в рукописі. Нетривалий період його письменницької реабілітації закінчився після видання оповідання «Повернення» (1946), що описувало життя чоловіка, який не знаходить собі місця в суспільстві після повернення з війни[6]. Більшість книг Платонова у СРСР було видано лише у 1980-ті, за Перебудови. До друку їх підготувала Марія Платонова, донька письменника[6]. Всього написав 127 творів короткої форми, 11 повістей, 2 романи, а також сценарії та численні вірші[9]. «Котлован» є найвідомішим твором Платонова. Це реалістична антиутопія, де описується будівництво величезного котлована для «загальнопролетарського будинку» — символа щастя, що завершується цілковитим крахом проєкту та загибеллю більшості будівельників. Головні твориРоманиПовісті
Драматургія
Кіносценарії
Вшанування пам'ятіАндрій Платонов є головним героєм роману «Коростишівський Платонов» Олександра Клименка (2010, «Ярославів Вал»). Твір (в авторському перекладі) надруковано на батьківщині Платонова — в журналі «Подъём» (№ 5, 2012, Воронеж)[10], публікацію приурочено до II міжнародного Платонівського фестивалю мистецтв. Див. також
Примітки
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
