Пліоцен — остання епоха неогенового періоду (третинного періоду) в історії Землі. Тривав від 5,333 до 2,58 млн років тому[2];
поділяється на два віки — занклійський та п'яченський[3].
Це друга і наймолодша епоха неогенного періоду кайнозойської ери. Пліоцен відбувається за епохою міоцену, а за ним — плейстоцен.
До перегляду у 2009 році геологічної шкали часу, коли чотири найновіші великі заледеніння були повністю розміщені в межах плейстоцену, пліоцен також мав у своєму складі гелазький ярус, що тривав від 2,588 до 1,806 мільйонів років тому, і зараз відносять до плейстоцену[4].
У пліоцені відбувалися значні тектонічні рухи, з якими пов'язана альпійська складчастість. Рослинність близька до сучасної. Геологічні відклади цієї епохи складають пліоценовий відділ.
Як і в інші давніші геологічні періоди, геологічні шари, що визначають початок і кінець, добре визначені, але точні дати початку та кінця епохи дещо невизначені.
Межі, що визначають пліоцен, встановлюються не з легко визначеною подією у всьому світі, а навпаки, на регіональних межах між теплим міоценом та відносно прохолоднішим пліоценом. Верхня межа була встановлена початком плейстоценових заледенінь.
У пліоцені, близько 4 млн років тому, в саванах східної Африки з'явився предок людини австралопітек. Австралопітеки були травоїдними та всеїдними й навчились використовувати палиці та каміння для видобутку їжі.
Етимологія
Автор терміну — Чарльз Лаєлл вперше згадав пліоцен, який запропонував розділити третинний період на чотири геологічних епохи (включаючи древній і новий пліоцен) у «Принципах геології» (том 3, 1833)[5]. Лаєлл пояснює назву тим, що основна частина скам'янілостей (які він тоді вивчав) цієї епохи може бути співвіднесена з сучасними (новими) видами.
Поділ
В офіційній шкалі часу ІКС пліоцен поділяється на два яруси. Від наймолодших до найстаріших:
П'яченський ярус іноді називають пізнім пліоценом, тоді як занклінський ярус згадується як ранній пліоцен.
Клімат
Середня глобальна температура у середньому пліоцені (3,3–3 млн років) була на 2–3 °C вищою, ніж сьогодні[8], рівень вуглекислого газу був таким же, як сьогодні[9], а рівень моря на 25 метрів вище сьогоденного[10]. Льодовиковий покрив північної півкулі був швидкоплинним до настання у обширного зледеніння Гренландії, яке відбулося у пізньому пліоцені близько 3 млн років[11]. Про утворення арктичного льодовикового щита свідчить різкий зсув співвідношень ізотопів кисню та рафтингу, розплавленого льоду, у південній частині Атлантики та північній частині Тихого океану Середньо-широтне зледеніння, ймовірно, відбувалось до кінця епохи. Глобальне похолодання, яке відбулось під час пліоцену, могло спричинити зникнення лісів та поширення пасовищ та саван[12].
Палеогеографія
Приклади видів мігрантів в Америці після утворення Панамського перешийку. Оливково-зелені силуети позначають північноамериканські види з південноамериканськими предками; сині силуети позначають південноамериканські види північноамериканського походження.
Материки продовжували дрейфувати, переміщення з позицій, можливо, до 250 км від теперішніх місць розташування, до позицій лише 70 км від їх поточного розташування. Південна Америка стала сполучена з Північною Америкою через Панамський перешийок під час пліоцену, створила можливість Великого американського обміну, що призвело до майже повного вимирання Sparassodonta та Meridiungulata у Південній Америці[13]. Утворення перешийка мало великі наслідки для глобальних температур, оскільки теплі екваторіальні океанічні течії були припинені й розпочався цикл охолодження Атлантики, холодними водами Арктики та Антарктики, що знижують температури в ізольованому Атлантичному океані[14].
За часів пліоцену частини півдня Норвегії та півдня Швеції, що знаходились на рівні моря, піднялися. У Норвегії цей підйом підняв плато Гарданґервідда до 1200 м у ранньому пліоцені[22]. У Південній Швеції подібні рухи підняли Південношведське нагір'я, що призвело до відхилення давньої річки Ерідан від її первісного шляху через південно-центральну Швецію на русло на південь від Швеції.
Викопні
Пліоценовий двостулковий молюск Spondylus
Черевоногий молюск з ряду Archaeogastropoda. Видно прирослу трубку черв'яка з родини Serpulidae. Пліоцен Кіпру
Lyell, Charles (1833). Principles of Geology, …. Т. vol. 3. London, England: John Murray. с. 53. Архів оригіналу за 28 червня 2021. Процитовано 28 червня 2021. From p. 53: "We derive the term Pliocene from πλειων, major, and χαινος, recens, as the major part of the fossil testacea of this epoch are referrible to recent species*."
↑Robinson, M.; Dowsett, H.J.; Chandler, M.A. (2008). Pliocene role in assessing future climate impacts. Eos, Transactions, American Geophysical Union. 89 (49): 501—502. Bibcode:2008EOSTr..89..501R. doi:10.1029/2008eo490001.
↑Bartoli, G.; Sarnthein, M.; Weinelt, M.; Erlenkeuser, H.; Garbe-Schönberg, D.; Lea, D.W. (August 2005). Final closure of Panama and the onset of northern hemisphere glaciation. Earth and Planetary Science Letters. 237 (1-2): 33—44. doi:10.1016/j.epsl.2005.06.020.
↑Gautier, F., Clauzon, G., Suc, J.P., Cravatte, J., Violanti, D., 1994. Age and duration of the Messinian salinity crisis. C.R. Acad. Sci., Paris (IIA) 318, 1103–1109.
↑Gladenkov, Andrey Yu; Oleinik, Anton E; Marincovich, Louie; Barinov, Konstantin B (July 2002). A refined age for the earliest opening of Bering Strait. Palaeogeography, Palaeoclimatology, Palaeoecology. 183 (3-4): 321—328. doi:10.1016/S0031-0182(02)00249-3.
↑Gibert, Jordi Maria de; Martinell, Jordi (January 1995). Sedimentary substrate andtrace fossil assemblages in marine Pliocene deposits in Northeast Spain. Geobios. 28: 197—206. doi:10.1016/S0016-6995(95)80166-9.
↑Deméré, Thomas A. (1983). The Neogene San Diego basin: a review of the marine Pliocene San Diego formation. Cenozoic Marine Sedimentation, Pacific Margin. Pacific Section,m Society for Sedimentary Geology. Архів оригіналу за 7 червня 2021. Процитовано 7 червня 2021.
↑Saul, G.; Naish, T.R.; Abbott, S.T.; Carter, R.M. (1 квітня 1999). Sedimentary cyclicity in the marine Pliocene-Pleistocene of the Wanganui basin (New Zealand): Sequence stratigraphic motifs characteristic of the past 2.5 m.y. GSA Bulletin. 111 (4): 524-537. doi:10.1130/0016-7606(1999)111<0524:SCITMP>2.3.CO;2.
↑Selli, Raimondo (September 1965). The Pliocene-Pleistocene boundary in Italian marine sections and its relationship to continental stratigraphies. Progress in Oceanography. 4: 67—86. doi:10.1016/0079-6611(65)90041-8.
